Материал www.dialogs.org.ua

Принципи нової політичної системи/ Частина ІІ. Головні принципи оновлення політичної системи і конституції

Сергій Дацюк, корпорація стратегічного консалтингу „Гардарика”
23 июня 2006 года

Ми поставили собі мету — сформулювати принципи організації політичної системи в країні, які би дозволяли досягати світового лідерства та втримувати його. Принципи, які тут виписано, сформульовані саме з такої позиції. Ці принципи будуть зовсім не зрозумілі для людей, які вважають ситуацію „зовнішнього управління”, в якій знаходиться Україна, непереборною або мало усвідомлюють таку ситуацію. Також ці принципи будуть не зрозумілі для людей, які самі прагнуть здати країну у „зовнішнє управління”, не важливо кому — Росії, США і т.д.

1. Принцип цілісності та багатомірності політичної системи.

Політична система, що описується в Конституції, має бути описана як цілісна з чотирьох основних позицій — громадянина, самоврядування, трьох традиційних гілок влади, стратегічної влади. Конституція має створювати та описувати декілька взаємопов'язаних процесів та систем:

1) описувати права та свободи людини як громадянина;

2) збирати країну в єдине ціле на рівні законодавчої, виконавчої та судової влади;

3) збирати країну в єдине ціле на рівні системи самоврядування;

4) створювати систему стратегування в країні, яка би, з одного боку, дозволяла збирати країну в єдине ціле на рівні стратегічної влади — щодо інших країн, блоків країн, організацій та інфраструктур, які суттєво впливають на всі політичні та економічні процеси в країні, а з іншого боку, дозволяла би вирішувати питання збереження та розвитку своєї культурної ідентифікації як країни-культури на довгостроковий термін часу, тобто стратегування збирає країну у світі (простір) та щодо майбутнього (час).

Наша конституція описує, хоч і погано, тільки перші дві системи. Інші дві — не описує взагалі. Тобто, завдяки наявній Конституції ми як країна, як нація, як держава та суспільство неспроможні відповідати на ті виклики, які ставить перед нами час.

Отже розробники Конституції мають виписувати Конституцію з чотирьох різних позицій:

1. „Позиція громадянина” в Конституції — це опис його прав та свобод і як одне з природних прав, що корениться в самому понятті свободи — право на самоврядування. Відповідь на питання — чи гарантує Конституція права та свободи в усьому тексті.

2. „Позиція самоврядування” — як організоване самоврядування, розподіл повноважень між самоврядуванням та владою з позиції самоврядування, а не з позиції влади. Відповідь на питання — чи гарантує Конституція самоврядування в усьому тексті.

3. „Позиція законодавчої влади” — як організований Парламент та робота депутатів. Відповідь на питання — чи гарантує Конституція представництво інтересів депутатами та незалежну і некорупційну розробку ними законів.

4. „Позиція виконавчої влади” — як організована робота Кабміну. Відповідь на питання — чи гарантує Конституція незалежну роботу виконавчої влади, чи ця влада є незалежною в своїх діях від Президента та Парламенту, як вона поєднується з самоврядуванням.

5. „Позиція судової влади” — як організоване судочинство в країні. Відповідь на питання як реалізований принцип „верховенства права”, „подолання обмеженості закону”, „незалежності суду”, „справедливості”.

6. „Позиція стратегічної влади” — зовнішня політика, взаємодія з міжнародними блоками та організаціями, довгострокові пріоритети виконавчої влади, інфраструктурне управління, система стратегування: детальний опис функцій щорічного послання Президента, функцій Програми Уряду, функцій Інституту Стратегування, функцій Секретаріату Президента, функцій РНБО, повноважень щодо розвитку інформаційного суспільства та електронного самоврядування. Відповідь на питання — як система стратегування забезпечується на всіх рівнях влади, як вона поєднується з самоврядуванням відносно територіальної цілісності, збереження-розвитку культурної ідентичності, світового лідерства країни щодо розвитку.

Ці чотири позиції — „точки збирання” країни в єдине ціле. А четверта позиція — ще й позиція розвитку країни всередині лідерських позиції у світі та збереження власної культурної ідентифікації. Після написання тексту Конституції чотирма різними експертними радами щодо кожної позиції цей тест має бути досліджено на предмет цілісності. Суттєво мають бути переглянуті і принципи, які завжди використовуються при розробці Конституції, відомі правникам і рідко піддаються ними сумніву.

2. Принципи прямої дії Конституції.

Принцип прямої дії Конституції складається з вимог до Конституції (теорії), вимог до її розробки та зміни та з вимог до застосування Конституції (практики застосування).

Теоретичні принципи прямої дії Конституції:

— кожна норма Конституції сформульована простим та недвозначним чином: про одну і ту ж річ в Конституції говориться лише раз, і кожна стаття говорить лише про одне;

— кожне поняття, що вводиться, просто роз'яснюється в Конституції, якщо воно не є досить простим або щодо нього нема суперечок в різних галузях права;

— кожна норма Конституції відноситься до певного чи певних суб'єктів і має правові наслідки;

— кожна норма Конституції, що відноситься до опису гілок влади, не регламентує, а визначає: тобто, склад, повноваження, періодичність роботи гілок влади повинні бути визначені у такому обсязі, щоб вони торкалися кожного громадянина, що бере участь у виборах (Президента чи Парламенту) чи стикається з захистом (порушенням) своїх прав щодо Суду. Взаємодія між гілками влади і внутрішній регламент роботи гілок влади є не проблемою Конституції, а інших відповідних законів;

Принципи прийняття та зміни Конституції задля її прямої дії:

— Конституція розробляється і змінюється не шляхом досягнення компромісу інтересів, а на основі принципів, бо тільки принцип може діяти безпосередньо, не залежати від інтерпретації, оскільки завжди можна відстояти первісне значення принципу;

— Конституція приймається прямим голосуванням всього народу і тому підтримується його волею і згодою — конституція потвердження права і свободи цілого народу на відміну від будь-якого окремого закону, тому вона діє прямо;

Принципи застосування прямої дії Конституції:

— для безпосередньої дії Конституції не потрібні інші закони та роз'яснювальні акти та укази;

— дії, що суперечать Конституції, повинні бути негайно припинені Судом, а у випадку наявності в таких діях злочину тим же Судом повинна бути зініційована кримінальна справа;

— інформація про неконституційні дії може бути передана до Суду будь-якою людиною неанонімно, яка в разі необхідності може вимагати свого захисту від можливих посягань з боку підозрюваних;

— статті, що суперечать всім цим переліченим принципам, не мають прямої дії, і повинні бути витлумачені Судом в такій інтерпретації, яка показує суть прямої дії.

3. Принцип типології прав

Права поділяються на „природні права”, „громадянські свободи”, „соціальні гарантії”. Перші захищаються всіма гілками влади, фінансуються бюджетом щонайперше і завжди; другі захищаються законодавчою та судовою владою і на практиці можуть порушуватися виконавчою владою, фінансуються з бюджету за окремими рішеннями влади; треті надаються виконавчою владою за наявності коштів в бюджеті.

4. Принципи різних гілок влади та її смислу для самих представників цієї влади

Описуючи владу нинішня Конституція говорить про багато що, окрім того, навіщо кожна з гілок влади. А це має бути сказано, бо відсутність мети у кожної гілки влади саме і робить її безвідповідальною щодо громадян і неосмисленою для самих представників цієї влади.

Принцип самоврядування — суспільний розвиток на засадах самодіяльності та делегування органам влади тих повноважень, які неможливо опанувати шляхом самоврядування.

Принцип стратегічної влади — лідерство країни щодо світу та часу, збереження та розвиток культурної ідентичності країни.

Принцип законодавчої влади — розумне влаштування світу, який підвладний законам країни.

Принцип виконавчої влади — постійно пояснювати громадянам своє бачення розвитку країни, а не тільки економічного зростання, та досягати цього розвитку шляхом ефективного управління та координації дій різних економічних суб'єктів.

Принцип судової влади — справедливість взагалі та захист права слабкого зокрема.

Принцип розподіленого суверенітету означає, що суверенітет країни не є цілісним, гомогенним, неподільним. Суверенітет є суть перелік повноважень, які всі гілки влади розподіляють договірним чином: 1) до наддержавних структур; 2) до центральних традиційних трьох гілок влади; 3) до самоврядування як гілки влади; 4) до стратегування як гілки влади.

5. Принцип „стримувань і противаг” в новій Конституції має діяти в розширеному вигляді:

1) Вихід „стримувань і противаг” в повноваженнях гілок влади за межі країни задля збереження, з одного боку, входження країни у світ (ЄС) та збереження нею цілісності та культурної ідентичності;

2) Вихід „стримувань і противаг” відносно інфраструктури за межі влади, оскільки центр прийняття інфраструктурних рішень має бути в чотирикутнику: державна влада — місцеві влади — бізнес — компетентна громадськість (експерти) задля ефективного управління інфраструктурою;

3) Принцип „стримувань і противаг” самоврядування відносно влади спрямований на розвиток самодіяльності громадян, реалізацію їх природної свободи на управління власним життям. Тобто самоврядування є первинним щодо влади, але влада обмежує його винятково у питаннях територіальної цілісності, збереження-розвитку культурної ідентичності, стратегічного розвитку країни.

6. Принципи розширеного розуміння „джерела влади”

Джерелом влади є не народ, розуміння якого абстрактне, а використання народу з боку влади, наприклад, через референдум, маніпулятивне, а реальний процес здійснення влади народом — самоврядування. Джерелом влади є реальний процес самоврядування, а не опосередкована владою воля народу. Референдум опосередкований набором і способом формулювання питань, що виносяться на референдум, та можливістю імплементувати або ігнорувати результати референдуму. Представницька влада опосередкована виборами, де сьогодні вибираються не відповідальні тією чи іншою мірою партії, а безвідповідальні блоки партій, на які після виборів народ не може ні вплинути, ні контролювати, ні відкликати.

Принцип максимального устремління до безпосереднього самоврядування. Джерелом влади в країні є самоврядування. Найвища форма влади — безпосереднє самоврядування і як його розвинута форма — електронне самоврядування.

Принцип громадського управління делегуванням влади або принцип розширеної субсидіарності. Діє принцип „передачі повноважень від самоврядування до влади” а не принцип „зафіксованих у Конституції повноважень влади”. Відтак повноваження влади мають звужуватися, а повноваження самоврядування розширюватися. В цьому процесі діє принцип розподіленого суверенітету, який закріплено в Конституції. Походження влади від самоврядування, а не навпаки означає, що повноваження делегуються центральній владі значною мірою знизу, від процесів самоврядування, які передають центральній владі повноваження в тій мірі і на той час, в якій мірі і в який час самі не можуть справитися з цим. Це означає, що повноваження в будь-який момент можуть бути повернуті від центральної влади до самоврядування. Дуже важливо те, що повноваження влади делегуються не згори вниз, а знизу вгору. Ці повноваження делегуються в обсязі, що визначається знизу. Ці повноваження делегуються тимчасово і в будь-який момент можуть бути взяті за ініціативою знизу назад.

7. Принципи самоврядування в межах принципу розподіленого суверенітету.

Самоврядування будується на принципі субсидіарності. Це означає, що на більш високому рівні вирішуються тільки ті питання, які не можливо вирішити на нижчому рівні. Державна влада має вищі від самоврядування повноваження лише в питаннях територіальної цілісності, стратегічного розвитку країни, збереження-розвитку культурної ідентичності.

Принцип розширення прав знизу — конституційна основа субсидіарності. Це означає, що органи місцевого самоврядування можуть видавати правові акти, які регулюють відносини в сфері конституційного права. Якщо такі правові акти розширяють або посилюють права, свободи чи гарантії, то ці правові акти мають визнаватися джерелом регулювання конституційних правовідносин.

8. Принципи „Стратегічної влади” в межах принципу розподіленого суверинітету

В новій Конституції має бути описаний новий тип влади — стратегічна, тобто інша, ніж судова, виконавча і законодавча. Стратегування — спосіб багатомірного (багатофокусного) управління, коли враховують довгострокові стратегії різних зовнішніх стратегічних гравців і на противагу їм пропонують та впроваджують свої стратегічні кроки.

Принцип системності стратегування. Стратегування може бути ефективним не в разі існування стратегій чи стратегічних органів, а за умови наявності складної і розгалуженої системи розробки та впровадження довгострокових стратегій, застосування стратегічних сценаріїв дії влади та використання стратегічної гри та контргри в різних стратегічних сферах політики та економіки.

Система трьохрівневого стратегування. В країні має бути створено трьохрівневу систему стратегування — набір інститутів, процедур, взаємозв'язків з виконавчою владою, що дозволяє здійснювати стратегування. Стратегування повинно мати три пов'язані рівні:

1) громадсько-політичне стратегування (розробка політичної публічної загальнонаціональної Стратегії, яка показує час в 10-20 років та місце країни на цей час серед стратегій зовнішніх гравців, які значно впливають на неї — складається з різних стратегічних планів, призначена для широкої громади та бізнесменів));

2) інституційне стратегування (Інститут Стратегування та інші інститути, до компетенції яких має бути віднесене стратегування сценарне та ігрове, тобто більш складніші стратегії щодо конкретних сценаріїв та стратегічних ігор влади, наприклад, в сфері закупки енергоносіїв, інновацій, інформатизації тощо — для консультації органів влади у її повсякденній роботі та для перспективного програмування);

3) елітне стратегування, що відбувається на „стратегічні раді” — ще більш складна стратегія на більш довгий термін, яка є принципово непублічною і часто відомою для дуже небагатьох навіть з представників влади. На „стратегічній раді” також заключається і перезаключається „пакт еліт” — принципи, на яких побудована Конституція.

1 та 2-й рівень описується в Конституції тільки з точки зору загальних принципів. 3-й рівень може не описуватися, але його існування — предмет „пакту еліт”, який заключається незалежно від Конституції, але впливає на її принциповий зміст.

Принцип „компетентної демократії” реалізується шляхом поєднання інституційного та елітного стратегування. Стратегування не є безпосередньо демократичним інструментом влади. Принцип „компетентної демократії” означає розмежування в стратегуванні двох традиційних підходів у політиці — оптиматів та популярів. Популяри беруть участь на першому рівні стратегування. Оптимати беруть участь на другому рівні стратегування. На третьому рівні стратегування діє вузький прошарок еліти з дуже вузькими повноваженнями — стратегування щодо вічності і цивілізацій планети. Можна назвати їх обраними або ще якось романтично. Але без них не можна обійтись, якщо ми прагнемо бути лідерами у світі.

Принцип різного рівня громадського контролю для кожного рівня стратегування. Це означає, що тільки перший рівень стратегування є повністю публічним і підлягає повному громадському контролю. На другому рівні використовуються непублічні стратегії і громадському контролю підлягають тільки обставини їх розробки та впровадження — кадрова політика, обсяг фінансування, оцінка результативності постфактум. Для другого рівня стратегування характерна обмежена публічність або відстрочена публічність. На третьому рівні, що виходить за межі публічних інститутів, контроль за вузьким колом еліти, що здійснює елітне стратегування, здійснюється елітою взагалі. Вплив цього третього рівня стратегій відбувається винятково через входження людей, що є носіями складних багатомірних стратегій, в конкретні владні інститути. Фактично третій рівень — це організація закритого елітарного типу: відкриті і зрозумілі цілі, але складні та закриті стратегії їх досягнення. Така організація не є масонською в повному розумінні слова, тому що її члени діють публічно, не переслідують ніяких таємних цілей. Публічне стратегування контролюється громадськістю змістовно і повністю. Інституційне стратегування контролюється громадськістю на рівні організації структур та на рівні цілей, щодо яких діє принцип відкладеної (відстроченої) публічності. Елітне стратегування контролюється громадськістю на рівні основних трьох цілей (збереження територіальної цілісності, культурної ідентичності, світове лідерство країни) та на рівні персонального складу, який є публічним.

Конституцією регулюється публічне стратегування в частині, що відноситься до функцій стратегічної влади, робота Стратегічного інституту — окремим законом, елітне стратегування законодавчо не регулюється.

Відповідно в Конституції змінюється розуміння функцій Президента. Прем'єр-міністр повинен отримувати всю повноту виконавчої влади, а Президент стає основою влади стратегічної.

Принцип цілісності стратегії — стратегія є єдиною і цілісною на кожному з рівнів . Створення цілісності на кожному рівні стратегування є окреме завдання при розробці Конституції. Щодо першого рівня (громадсько-політичне стратегування) цілісність стратегії означає: стратегія як документ розробляється публічно з залученням широкого кола партій, експертів, активної громадськості, підтверджується Президентом як обов'язкова до впровадження всіма органами влади. В Конституції має бути передбачено механізм корекції Програми Уряду та тематичних урядових програм щодо Загальнонаціональної Стратегії. Щодо другого рівня (інституційне стратегування) цілісність стратегії означає: професійно розроблені стратегії (щорічні послання Президента мають статус стратегічних і обов'язкові до впровадження в Програму Уряду, тематичні урядові програми та закони Парламенту; сценарії та ігри інститутів використовуються в поточній роботі як стратегічні інструменти; тематичні стратегії можуть розроблятися різними інститутами і в разі їх підтвердження Президентом вони обов'язкові до впровадження). Третій рівень (елітне стратегування) є справою вузького кола еліти, що спрямована на збереження територіальної цілісності, збереження та розвиток культурної ідентичності, світове лідерство в розвитку країни — над іншими стратегіями, програмами, Конституцією, уявленнями решти політиків та громадян (стратегія за цивілізаційним рахунком).

Таким чином всі вищеописані принципи та підходи мають бути предметом „пакту еліт”, який заключається до змін в Конституцію. Відтак Конституція має розроблятися всією українською елітою, а прийматися на всенародному референдумі. „Пакт еліт” може змінюватися за спеціальною процедурою на „стратегічній раді”, яка збирається поза Парламентом періодично або позачергово у випадку конституційної чи іншої кризи в країні. На цих зборах приймають різні стратегічні рішення, в тому числі — рішення про зміни до Конституції. „Стратегічна рада” — неінституційне утворення іншого змісту, ніж загальнонаціональний круглий стіл. Це утворення, де говорять про принципи розвитку країни, взаємодії еліт, стратегії третього рівня, а не про інтереси окремих політичних сил. Політичний торг на „стратегічній раді” заборонено.

9. Принципи Законодавчої влади в межах принципу розподіленого суверинітету

Принцип захисту прав та свобод громадян, а не інтересів влади в законотворенні.

Принцип устремління до прямої демократії та електронного самоврядування.

Принцип пріоритету самоврядування та послідовного дотримання субсидіарності в законотворенні.

Принцип домінування стратегічних підходів в законотворенні.

Принцип безпосереднього представлення публічного інтересу громадян в кризових ситуаціях — „бути над сутичкою”.

Принцип публічності та громадського контролю за діяльністю Парламенту та кожного депутата зокрема.

Принцип застосування експертного знання (обов'язковості експертизи, щодо якої передбачено бюджетне фінансування на тендерній основі).

Принцип публічного лобіювання на основі закону та відмови депутатів від лобіювання.

Принцип невтручання фракцій та партій Парламенту в діяльність виконавчої влади через своїх представників в Уряді.

10. Принципи Виконавчої влади в межах принципу розподіленого суверинітету

Принцип розмежування політики і управління в коаліційному Уряді — представники партій працюють як управлінці і виконують програму Уряду. Обмежені політичні функції має вузький визначений перелік осіб.

Принцип професійного підходу до кадрової політики в Уряді: там потрібні професійні управлінці, а не господарники чи галузеві спеціалісти.

Експерти чи галузеві спеціалісти не є управлінцями, вони залучаються в процес прийняття рішень Уряду на всіх етапах, але організацію прийняття рішень здійснюють управлінці.

Принцип розмежування влади та бізнесу.

Принцип програмної роботи (власне Урядової Програми) та наступності рішень виконавчої влади.

Програмний принцип розвитку за публічними критеріями, що не зводиться до економічного зростання та збагачення (тобто має бути чітко визначено, за якими критеріями та як ми взнаємо, що ми розвиваємось).

Принцип дерегуляції бізнесу: один вид діяльності — не більше одного дозволу.

Принцип застосування зовнішнього експертного знання на основі цільових витрат бюджету на зовнішнє консультування Уряду на тендерній основі.

Принцип публічності та громадського контролю за діяльністю Уряду.

Організаційний принцип публічності — нестатусна (публічна, з вільним доступом, з відкритим підбором запрошених, рівне право усіх на виступ) комунікація в процесі громадських слухань та інших публічних акцій.

11. Принципи роботи Судової влади в межах принципу розподіленого суверинітету

Правова держава за Конституцією означає верховенство права. Право є співвідношення волі різних осіб, корпорацій та держави, що в принципових положеннях визначається Конституцією, а в розширенному змісті — Судом. Закон є юридичне потвердження соціально–економічних відносин в громадянському суспільстві. (Тому протиправний і незаконний — нетотожні поняття). Отже верховенство права означає:

— право захищається судовою владою, оскільки права перелічені в Конституції не є вичерпними і не суперечать іншим невід'ємним правам людини;

— загальновизнані принципи і норми міжнародного права є складовою частиною правової системи України;

— в разі більш ширшого тлумачення невід'ємного права людини судом, ніж в Конституціі або інших законах, діє право;

— Конституція має найвищу юридичну силу над іншими державними законами та нормами як документ права, а не тільки як закон.

Принцип „подолання правом обмеження закону”. Верховенство права для Суду означає наступне. Суд захищає право, а не закон. Винятково закон використовується Судом у ситуації, яка дозволяє однозначне її тлумачення на основі цього закону. В ситуації, яка не може бути однозначно витлумачена на основі закону чи в разі суперечки між законами, Суд приймає рішення на основі правової оцінки ситуації.

Принцип „справедливості”. Суд захищає право слабкого, а не сильного. Суд захищає суперечку прав на основі закону та розуміння Судом справедливості, яка викладається в мотивувальній частині рішення суду.

Принцип „верховенства права” щодо типології прав. Конституція розрізняє природні, громадянські та надані права (соціальні гарантії). Природне право вище, ніж будь-який закон. В разі суперечки громадянських прав чи свобод і закону, Суд стає на сторону права чи свободи і виносить окрему ухвалу щодо цього закону зі зверненням до Верховної Ради. Суд не захищає соціальні гарантії як такі, а лише законну форму їх надання чи скасування.

Принцип „незалежності Суду”. Судді при здійсненні правосуддя незалежні. Рішення Суду має бути скасовано вищою інстанцією, якщо буде доведено, що воно приймалося шляхом тиску, підкупу або при інших обставинах, що мають незаконний характер.

12. Принцип пропорційної виборчої системи щодо Верховної Ради та місцевих рад.

Принцип партійної суб'єктності в пропорційній виборчій системі. Пропорційна виборча система означає відповідальність партій за виконання своїх програм, тобто суб'єктами виборчого процесу є винятково партії, а не блоки і не громадські об'єднання. Блоки не є соціально ефективними щодо творення успішних програм, виконання цих програм та відповідальності за їх невиконання.

Принцип програмної роботи партій. Партійні програми — є основний механізм роботи партій в Парламенті. Партійні програми не повинні працювати в Уряді. Партії роз'яснюють свої програми перед виборами, а партії, що пройшли в Парламент звітують перед виборцями щорічно за виконання Програм. Наприклад, партії подають короткий звіт (до 10 сторінок) про роботу в друкованому вигляді та проводять публічні слухання, де більшість виступів мають бути від виборців, що не є членами партій.

Принцип зворотного зв'язку влади з виборцями. Партії, що пройшли в Парламент, мають організувати громадські приймальні по всій території України.

Принцип розмежування впровадження партійних програм та Урядової програми. Члени тих чи інших партій в Уряді виконують Урядову програму, а не партійні програми.

Нинішня Конституція навіть в її новій редакції 2006 року не є соціально ефективною, оскільки:

1. Консервує ситуацію „конституційної анархії”, навіть за умов прийняття змін щодо реального самоврядування.

2. Консервує ситуацію „стратегічної неадекватності” та пов'язану з нею ситуацію „зовнішнього управління країною”.

3. Робить недієвим самоврядування навіть після його детального опису в Конституції, оскільки діє принцип домінування трьох гілок влади щодо будь-яких повноважень самоврядування, і „народ як джерело влади” — залишається декларативним принципом.

4. Застосовує повсюдно в тексті старе розуміння принципу „стримувань і противаг” як лише в органах влади, безвідносно: до самоврядування, до інфраструктур, до зовнішніх міжнародних структур, що мають стратегічний вплив на державні рішення.

5. Не містить поняття „стратегічна влада”, не описує систему стратегування як набір механізмів та процедур.

6. Не містить принципів дії та цілей законодавчої та виконавчої влади.

7. Не розповсюджує верховенство права на принципи судової влади.

Нинішня Конституція є теоретично застарілою, соціально неефективною в ситуації зовнішнього управління країною, не дозволяє відповідати на світові виклики, веде до знищення культурної ідентичності України, її асиміляції, наприклад, в Європейській спільноті. Нинішню Конституцію не може бути змінено, вона має бути повністю переписана наново на нових принципах.

Часи простого влаштування політичної системи минули. Світ став складним, багатовимірним. Країна вже перебуває в ситуації „зовнішнього управління” світових центрів стратегічного управління. Відтак політична система нашої країни має теж стати складною, інакше країна в найближчому майбутньому не зможе зберегти ні свою цілісність, ні свою культурну ідентичність, ні вийти з ситуації „зовнішнього управління”, не кажучи вже про неможливість стати світовим лідером.

Викладені тут принципи фактично змушують українську еліту перейти до принципової розмови — або підтримувати викладені тут принципи і впроваджувати їх в новій Конституції, або критикувати, пропонуючи інші принципи, які знову ж впроваджувати в іншій Конституції. Еклектика та компроміс інтересів як механізм побудови Конституції більш не пройде. Ігнорування елітою підходу до зміни політичної системи на основі принципів призведе до того, що хід часу зруйнує культуру, країна втратить цілісність, а така еліта піде у історичне забуття.

Принципи сильніші за будь-чиї інтереси, вони сильніші за будь-яку партію, за будь-якого лідера. Вони самі знаходять собі прибічників, самі змінюють світ через людей, що їх підтримують. Світом правлять інтереси, але змінюють світ принципи.

Принципове розуміння стратегії кожного нижчого рівня відбувається на наступному. Інституційна стратегія дозволяє зрозуміти на іншому рівні публічну стратегію. А елітна стратегія дозволяє зрозуміти на іншому рівні інституційну стратегію.

Полная версия: http://dialogs.org.ua/project_ua_full.php?m_id=7507