ВИБІР УКРАЇНИ 2014-ГО

Вибір є лише тоді, коли він попередньо нічим не обмежений зовні, вільний зсередини кожного з нас і дійсно веде до різних наслідків. Якщо вибір заданий наявними незмінними умовами, то це не вибір, а підпорядкування обставинам. Якщо вибір є потуранням власним переконанням з минулого, що вже завели у глухий кут, то це не вибір, а повільне самогубство. Якщо наявний вибір веде до різних, але все одно негативних наслідків, то це значить, що з самого початку вибір був сформульований невірно, і дійсно позитивні альтернативи не розглядалися.

Україна протягом 2014-го року здійснювала, здійснює і має здійснити вибір, який визначить її долю на багато років наперед. В цьому сенсі давайте подивимося на підходи до власне вибору України – глибинні засади такого вибору та на бачення масштабних горизонтів-перспектив такого вибору.

Як ми бачимо наявні умови нашого життя – як незмінні чи змінні? Дуже часто сьогодні доводиться чути, що нічого не міняється, все залишається так, як було, і нова влада нічого не робить, аби змінити ситуацію.

Це неправда декілька разів. По-перше, з початку 2014 року змінилося багато речей дуже кардинально, а далі зміни будуть ще радикальніші. Це якщо дивитися і аналізувати уважно і розлого ситуацію в країні, а не міряти її простими критеріями (зростання цін чи незростання зарплат). По-друге, зараз зміни робить не влада власне, а самоорганізовані українські громади, які тиснуть на владу і змушують її мінятися. Там, де тиск таких громад змістовніший та активніший, там зміни у владі найбільші. Там, де пасивно чекають змін тільки від влади, там якраз цих змін і найменше. По-третє, зміни, перш за все, мають демонструвати інтелектуали та лідери думок. І коли я бачу пряму і недвозначну відмову інтелектуалів та лідерів думок до змін своїх уявлень, чи ще більше, їх участь у скигленні про те, що нічого не змінюється, я шаленію від люті.

Я майже ніколи не критикую обивателів, я просто їх закликаю до інших уявлень. Але я дуже критично ставлюся до уявлень інтелектуалів та лідерів думок, бо саме їх уявлення зрештою визначають уявлення решти суспільства. Я впевнений, що коли ситуація заходить у глухий кут, саме інтелектуали та лідери думок мають демонструвати зміни – зміни застарілих і нежиттєздатних уявлень, зміни оцінок від прийнятності наявного до націленості на нове, більш глибоке бачення орієнтацій і більш масштабне бачення перспектив цих орієнтацій.

Перед Україною сьогодні стоять декілька важливих ситуацій вибору. Від того, який вибір українська громада зробить саме зараз, залежить не тільки довгострокове майбутнє країни, але і в принципі те, чи збережеться країна як така.

Отже, вибір 1: між стабільністю на основі несправедливого старого порядку та змінами і встановленням більш справедливого нового порядку (тобто між революцією та контрреволюцією).

Вибір 2: між миром з втратою територіальної цілісності країни та війною за територіальну цілісність країни ціною немалих людських втрат.

Вибір 3: між свободою, здатною до самозахисту та самозабезпечення, та підпорядкуванням чужому захисту та чужому забезпеченню.

Існують ще декілька ситуацій вибору, але саме ці є найголовнішими, фундаментальними та визначальними для довгострокової перспективи.

Чому Україна зараз має обрати зміни і встановлення більш справедливого нового порядку? Тому що саме несправедливість старого порядку і вивела людей на Майдан. Тому що саме цей несправедливий старий порядок дозволив зовнішньому ворогу України – путінському режиму в Росії – почати окупацію української території. Будемо прагнути стабільності старого порядку – втратимо країну. Всі партії в Україні, які закликають до стабільності, порядку (старого порядку) та збереження добробуту, це партії, які знаходяться на боці ворога, це партії зради, партії контрреволюції.

Чому Україна зараз має обрати війну за територіальну цілісність країни ціною немалих людських втрат? Тому що мир в умовах окупованих і сепарованих територій вигідний саме окупантам і сепаратистам. Мир в ситуації окупації і сепарації невигідний тим, хто окупований і сепарований. Нам потрібне публічне усвідомлення того, що відбувається війна. Нам потрібно перестати брехати людям, що йде АТО. Нам потрібна публічна, пряма і однозначна підготовка до національно-визвольної війни за Донбас і за Крим. Нам потрібна пряма підтримка борців з режимом Путіна на території Росії. Нам потрібна підтримка процесів демократизації в Білорусі. Жодних компромісів тут бути не може. Всі партії, що виступають за мир і консервацію окупації та сепарації українських територій, це ворожі партії, це зрадники України.

Чому для України є так важливо вільно і самостійно довершити революцію та самотужки визволити країну від загарбників і сепаратистів? Це важливо здійснити для нас самих та для майбутніх поколінь – країна, яка сама здійснює потрібні перетворення і сама звільняє свою територію від ворога, має набагато кращі перспективи, більшу самоповагу і більшу повагу у світі. Самостійність є змістовним виміром свободи. Ціннісним спрямуванням Революції Гідності була саме свобода вибору і самостійність здійснення цього вибору. Громадські мережі допомоги війську та волонтери в Україні є більшою силою, ніж високоточна зброя з США. Всі партії, які говорять про те, що Україна повинна підпорядкуватися США, Європі чи Росії, це партії, що нищать гідність, здобуту революцією. Якщо підтримати такі партії рабства, то тоді Путін виявиться правим – Україна це недодержава, яка не має права на існування.

Трагічний перебіг подій в Україні останнього часу полягає в тому, що значна (контрреволюційна) частина еліти так і не змогла претендувати на роль революційної контрреліти. Ця контрреволюційна еліта продовжує підтримувати хибний вибір: на користь стабільності старого порядку, на користь мирної втрати територіальної цілісності, на користь чужого захисту та чужого забезпечення країни.

В своїй статті "Чи брешуть рейтинги? Цінності українського суспільства та передвиборчі очікування" Валерій Пекар показує, що вибір на користь змін, визвольної війни та самостійності можуть зробити лише дві групи – умовно "помаранчеві" (розвиток, кар'єра, знання, можливості, багатство) та "зелені" (гармонія, спільнота, спільна справа і спільне благо). Можливо Валерій правий у тому, що зміна цінностей процес тривалий і на парламентських виборах ми будемо мати справу все ще з доволі консервативним суспільством. Водночас це означає необхідність активізувати саме ці ціннісні групи українців ("помаранчевих" та "зелених") надалі, бо саме вони є джерелом революційних змін, визвольної війни та самостійницького підприємництва і волонтерства задля загального блага. Найбільша група "синіх" (стабільність, порядок, справедливість, добробут) зараз потерпає від дезорієнтації та невпевненості у завтрашньому дні. Саме цю групу чекають найбільші розчарування, найбільші втрати та найменші перспективи.

Трагедія України полягає в тому, що Президент України попри всю його вірну революційну риторику в своїх діях не демонструє послідовного і революційного вибору: на користь змін, на користь визвольної війни, на користь самостійності. Ми думали, що Президент принаймні "помаранчевий", а він виявився "синім". Трагедія України в тому, що ми обрали Президента-торгаша, який за півроку так і не зміг стати державним діячем.

Я переймаюся діями нинішнього Президента, бо це все ще мій президент. Мене жодного разу не цікавила доля кривавого президента від часу його інаугурації до часу його втечі за кордон – це був не мій президент, я не голосував за нього, я не збирався йому нічого пояснювати, бо я його ніколи не поважав. І мені дуже боляче, що революційний Президент, на якого я покладав великі сподівання щодо продовження революції, поступово перетворюється на гальмо революції, стримувача визвольної війни та самостійницького підприємництва і волонтерства, все більше демонструє риси гонителя парламентської демократії та громадянських свобод.

Президент в цьому не одинокий, бо він представляє великий прошарок суспільства – отих самих "синіх", які виступають на боці консервативної частини суспільства.

20 жовтня 2014 року я зробив власний порівняльний аналіз партійних програм, де критеріями обрав такі – 1) формальне буття програмою; 2) продуманість-суперечливість; 3) декларативність-конкретність; 4) традиційність-інноваційність. На наступний день 21 жовтня 2014 року був опублікований порівняльний аналізмоїх колег, де були вже інші критерії: конкретність; можливість виконання й практичність; економічна доцільність;. Деякою мірою наші критерії є порівнюваними "декларативність-конкретність"="конкретності", "продуманість-суперечливість"= "послідовності та логічній зв'язності". В певному сенсі критерій "формальне буття програмою" можна уподібнити критерію "можливість виконання й практичність" (тут все залежить від належності експертів до різних теоретичних шкіл). При цьому щодо можливості адекватної експертної оцінки за критерієм "економічна доцільність" можна сперечатися. А от такий критерій як "традиційність-інноваційність" у моїх колег взагалі відсутній.

Це означає, що цінність інновацій (революційності) не є властивою зокрема і лідерам думок. Відтак оцінки партійних програм під час революції та війни, де відсутній головний критерій "інноваційність", підлягають дискваліфікації за непрофесійність.

Я дуже уважно слідкую за тим, звідки походять інновацій в цей революційний час, ким вони формулюються і наскільки продуманими є ці інновації. Впродовж останніх восьми місяців на пропозицію радикальних і більш-менш продуманих інновацій спромоглися представники "Народного Фронту" – Арсеній Яценюк, Арсен Аваков, Вікторія Сюмар, представники "Самопомочі" – Ганна Гопко, Єгор Соболєв, а також Юлія Тимошенко ("Батьківщина"), Анатолій Гриценко ("Громадянська позиція") та Олег Ляшко ("Радикальна партія Олега Ляшка").

Дві "інновації" Президента викликають у мене тільки подив і розчарування – інновація миру (якого де-факто нема, і переговори щодо якого провалені) та інновація так званої "Стратегії-2020", яка де-факто виявилася візією, а не стратегією, до того ж декларативною та суперечливою.

Саме довершення революції, саме інновації є головним і найпершим вибором 2014 року в Україні. Саме партії, що пропонують, просувають, відстоюють, втілюють і розвивають свої інновації мають бути в центрі нашої уваги.

Отже сьогодні українцям в ім'я свого позитивного майбутнього, в ім'я перспективи цілісної країни, в ім'я довершення революції потрібно зробити вибір на користь трьох важливих цінностей – революції (змін, інновацій), визвольної війни та самостійницького підприємництва і волонтерства. Саме ці цінності, втілювані партіями вартують їх підтримки.