МІЖНАРОДНІ ТРИБУНАЛИ ЯК ІНСТРУМЕНТИ ЛЮДСТВА

Нинішня метушня в ООН навколо міжнародного трибуналу щодо катастрофи Боїнга рейсу MH17 викликає багато змішаних відчуттів.

Перше питання, на яке ініціатори трибуналу не дають відповідь, це питання приводу цього трибуналу.

Чому саме катастрофа Боїнгу рейсу MH17 стала підставою для міжнародного трибуналу? Тому що в цьому рейсі загинули жителі Європи, Азії, Америки та Австралії? А як же бути з загиблими на території Донбасу, де Росія розв'язала війну? Маються на увазі не тільки комбатанти з України і Росії, але і мирні жителі України та Росії. Люди з України та Росії, що загинули на Донбасі, менш вартісні, ніж люди, що загинули у збитому Боїнзі?

Що таке міжнародний трибунал? Це інструмент покарання однією частиною людства іншої частини? Чи це все-таки щось інше, більш вартісне і масштабніше?

Коротка історія міжнародних трибуналів

Першим Міжнародним трибуналом був Нюрнберзький міжнародний судовий процес (20.11.1945-1.10.1946) над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини. Цей міжнародний процес створив прецедент міжнародної правової компетенції людства над злочинним режимом окремої країни. Це був суд над злочинним режимом, а не над країною та народом.

Другим Міжнародним трибуналом був Токійський трибунал – Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (3.05.1946-12.11.1948) над японськими військовими злочинцями. Цей трибунал по суті наслідував Нюрнберзький судовий процес на Сході.

Третім Міжнародним трибуналом, що набув розголосу і вплинув на весь світ та подальшу правову практику, був громадянський трибунал Рассела-Сартра (британського філософа Бертрана Рассела та французького філософа Жан-Поль Сартра) – Міжнародний трибунал по розслідуванню військових злочинів, здійснених у В'єтнамі (1967). Цей трибунал називали "суд кенгуру", тобто суд, де наперед визначені винуваті, який не має справжнього правового статусу.

Саме Рассел та Сартр намагалися надати міжнародному трибуналу характер розслідування не унікальних повторюваних злочинів війни, які міжнародні правові органи ігнорують. Тобто Сартр та Рассел створили прецедент розслідування таких злочинів, які періодично виникають і мають бути засуджені громадськістю людства хоча б і в особі окремих інтелектуалів.

Подібні незалежні громадянські трибунали створювалися і після цього: Трибунал 1973 року по Латинській Америці; Трибунал 1974-1976 років по Чилі (проходив у Римі); Трибунал 2001 року з порушення прав людини в області психіатрії (проходив у Берліні); Трибунал 2004 року по Іраку (проходив у Брюсселі); Трибунал 2009-2012 років по Палестині (засідання проходили в Барселоні, Лондоні, Кейптауні, Нью-Йорку).

Водночас саме Міжнародний трибунал філософів-інтелектуалів Рассела-Сартра став основою міжнародних трибуналів ООН. Тобто міжнародна організація взяла за приклад критикований Трибунал Рассела-Сартра. Таких міжнародних трибуналів під егідою ООН було три.

Міжнародний трибунал по колишній Югославії (1993), Міжнародний трибунал щодо Руанди (1994), Спеціальний трибунал по Лівану (2007).

Найбільш критикованим бум міжнародний трибунал по колишній Югославії. Основна критика була з боку Росії та Сербії. Російський представник в ООН (з 2006 року) Віталій Чуркін вказував, що цей трибунал необ'єктивний, оскільки виносить більш суворі вироки по відношенню до сербів, ніж по відношенню до хорватів, боснійських мусульман та косовських албанців. Він сказав буквально, що трибунал "не демонстрирует ни справедливости, ни эффективности. Налицо лишь завышенная самооценка".

Російська Вікіпедія у відповідній статті, підсумовуючи оцінку критики цього трибуналу, говорить про те, що в результаті за версією суддів, в ході 4-річної війни злочини здійснювали винятково серби, що перетворює конфлікт на боротьбу "добра зі злом". Виправдання військових злочинів хорватів нанесло сильний удар по самосвідомості сербів.

Відтак ми бачимо, що хоча існують історичні прецеденти міжнародних трибуналів не тільки на чолі з правниками, але і на чолі з інтелектуалами, філософські принципи міжнародних трибуналів досі не сформульовані, що дозволяє повсякчас сильній стороні конфлікту ображатися на нібито несправедливість її осуду.

Яким має бути міжнародний трибунал – принципи

Міжнародний трибунал є судом загальнолюдської юрисдикції, що діє за міжнародним правом, повсякчас змінювати та вдосконалюваним саме під час такого трибуналу. Міжнародний трибунал створюється для оцінки ситуації війни за спеціально розроблюваними принципами, правилами та процедурами, які потім стають прецедентами.

Протягом ХХ-го століття людство дізналося про себе неприємну річ: завжди є окремі частини людства та їх лідери, які намагаються довести ситуацію конфлікту до крайнощів. В таких крайніх обставинах люди доволі винахідливі щодо масових вбивств, масового обману, масових порушень норм міжнародного права, а також порушення елементарних норм людяності.

Попри всю критику міжнародних трибуналів, їх найважливіша функція – не покарання винних у масових злочинах, а самооцінка звірячої природи людства, яка іноді просинається і призводить до втрати людської подоби.

Саме тому, Україна, просуваючи ідею міжнародного трибуналу для Росії, повинна виходити з наступних принципів міжнародних трибуналів, які тут будуть сформульовані.

Самооцінка цілого людства, а не окремих його частин. Міжнародний трибунал не є оцінкою якоїсь частини людства – за звірства окремої частини людства несе відповідальність усе людство. Міжнародний трибунал потрібно розглядати як акт самооцінки людяності попри звірячу природу людини.

Рефлексія, а не покарання винних. Міжнародний трибунал потрібний тому, що частина людства, яка втрачає людську подобу, втрачає і здатність до самостійної рефлексивної людяної оцінки втрати своєї людської подоби. Загалом міжнародний трибунал не є актом покарання винних чи помсти ображеної частини людства винній частині людства. Рефлективність міжнародного трибуналу важливіша, ніж конкретні покарання винних. Втрата людської подоби якою-небудь частиною людства є завжди тимчасовою – люди в своїй природі здатні рефлексивно усвідомлювати провину, каятися і змінюватися.

Шанс для ображених. Міжнародний трибунал потрібен тому, що слабкі частини людства не мають змоги виставити сильним частинам людства претензії. Тому в процесі міжнародного трибуналу відповідальність сильних у конфліктах, що призводять до втрати людяності, більша, ніж відповідальність слабких. Інакше кажучи, сильного судять більш суворо, ніж слабкого, бо слабкий завжди відповідає на напад сильного.

Шанс для винних. Міжнародний трибунал має допомогти не тільки ображеним, але і тим, хто ображав. Міжнародний трибунал стимулює інтелектуальну та рефлексивну здатність частини людства, яка брала участь і звірствах, до об'єктивної самооцінки. Тобто міжнародний трибунал не має породжувати комплекс вини тих, хто втратив людську подобу. Міжнародний трибунал має стимулювати відновлення людської подоби, перш за все, на рівні інтелектуалів та тієї частини еліти, яка готова до аналізу причини та викорінення цих причин в своєму народові.

Засудження нових гидот та мерзот. Міжнародний трибунал потрібен тому, що людство постійно вигадує нові гидоти та мерзоти, нові способи убивств, нові засоби обману, нові засоби аргументації гидот та мерзот та нові способи самозаспокоєння та виправдання цього. Міжнародний трибунал має застерігати людство від інноваційних гидот та мерзот.

Рівновага історії. Міжнародний трибунал потрібен для смислової оцінки нащадками подій, що призвели частину людства до втрати людської подоби. Історію в минулому завжди писав переможець. Відтак міжнародний трибунал дає шанс переможеним на варіант своєї історії. Міжнародний трибунал рівноважить історію.

Позитивне майбутнє. Міжнародний трибунал ставить за мету максимально примирити ворогуючі сторони людства, щоб їх потомки не несли на собі прокляття колишнього конфлікту.

Саме така загальнолюдська позиція з позитивною настановою може бути основою будь-якого міжнародного трибуналу.

Позиція України у оцінці війни з Росією в контексті міжнародного трибуналу

Щоб звинувачувати Росію, Україна повинна взяти частину провини на себе. Лише той, хто усвідомлює свою провину, може звинувачувати інших.

Звинувачувати не означає судити. Україна має прагнути найбільше інтелектуального та морального усвідомлення Росією своїх злочинів, а не суду над Росією. Не судіть і не судимі будете.

Україна не повинна використовувати міжнародний трибунал як політику міжнародного тиску на Росію. Міжнародний трибунал є інструмент людства, а не національного егоїзму.

Україна має наполягати на тому, що збитий Боїнг рейсу MH17 є невеликою частиною війни Росії проти України.

Людство не має права судити злочини лише за ознакою загибелі людей з інших країн світу, ніж Україна.

Україна створила масштабну корупцію в країні, зруйнувала державу та дозволила Росії на своїй території вести антиукраїнську пропаганду і мати засилля російських агентів впливу, які в певний час були перетворені на відкритих ворогів. Україна може позбавитися провини, якщо тільки знищить обставини своєї беззахисності.

Західний світ намагався зберігати добрі стосунки з Росією за рахунок втрат України. Західний світ примушував Україну до миру ціною втрат життів її жителів та території країни. Західний світ позбавиться провини, якщо визнає це і перестане робити Україну заручником ситуації.

Російський режим є головним винуватцем війни. Має бути розглянута інформаційна війна Росії проти України та світу, брехня і агресивна пропаганда Росії, світозлоба Росії, реваншизм проти Заходу, шельмування власної ліберальної інтелігенції, прихована війна (її форми, засоби і потурання інших країн).

Можна припустити, що час для такого масштабного трибуналу ще не настав. Але умова перетворення трибуналу щодо збитого Боїнга рейсу MH17 в трибунал проти військових злочинів Росії на території України має бути передбачена вже зараз.

Але найголовніше – Україна має відстоювати саме викладені вище принципи.