Для того, щоб зрозуміти, що відбувається з українською владою, яка здебільшого перетворилася на медіа-владу, скористаємося теоріями німецького соціолога Нікласа Лумана — зокрема його книгами "Власть" та "Реальность массмедиа". Намагатимемося об’єднати концепти, викладені в книгах, а також творчо деталізувати розуміння процесів владарювання та функціонування медіа.
Що таке влада як комунікація?
Ніклас Луман в книзі "Власть" пропонує теорію влади як комунікації. Ми подамо її творчо. Соціальні системи існують шляхом координації та самоорганізації за допомогою влади, яка сама здійснюється через комунікацію.
В комунікації владоможець здійснює два процеси: 1) створення невизначеності ситуації і 2) пропозиція підвладним зрозумілої альтернативи деякого рішення, яке породжує визначеність ситуації.
Головні умови збереження влади: 1) керовані (підвладні) не повинні мати інформації, яка дозволяє самим подолати невпевненість невизначеності; 2) керовані не повинні знати весь набір альтернатив можливих рішень задля визначеності; 3) керовані мають сприймати відібрану владою для демократичного голосування альтернативу вибору деякого рішення як те, що забезпечить визначеність.
Наприклад, військова безпека України має декілька альтернатив її організації: 1) власна система безпеки; 2) європейська система безпеки; 3) російська система безпеки; 4) НАТО.
Влада здійснює скритий відбір тільки однієї альтернативи вибору: НАТО – не-НАТО. Саме ця альтернатива обговорюється в масовій комунікації і може виноситися на демократичний референдум. Решта можливих альтернатив – в комунікацію не попадають, відтак на референдум винесені бути не можуть.
Ці обмеження і становлять різницю позицій владоможця та керованого: 1) різний доступ до інформації про всі можливі альтернативи рішень у ситуації невизначеності; 2) різні можливості маніпулювати комунікацією задля змістовного вибору всередині тієї чи іншої однієї альтернативи; 3) різні можливості впливати на форми, засоби та формати комунікації.
Владу за Луманом потрібно відрізняти від примусу. У того, кого примушують, можливість вибору нульова. Влада створює обмежений вибір, але він є. Щоб обмежувати вибір, використовується маніпуляція комунікацією в процесі розробки та прийняття рішень.
Саме демократична влада почала масово використовувати маніпуляцію комунікацією як базовий процес здійснення влади, що породжує необхідність підтримувати здебільшого маніпулятивні формати комунікації.
На основі такого розуміння влади як комунікації, можемо побачити також, що таке стратегічна опозиція влади на відміну від популістичної опозиції.
Стратегічна опозиція означає наступне — здобуття у боротьбі з владою повного знання про весь набір альтернатив рішень (боротьба за повне знання), стратегічний підхід до вибору альтернатив та конфлікт з владою, яка відстоює іншу альтернативу рішень (конфлікт альтернатив).
А до того ж побудова паралельної комунікації, де пропонуються нові змісти (пропозиція нових альтернатив), нові смисли (рефлексія альтернатив у скритих владою контекстах), пропозиція нових форм, засобів та форматів комунікації (боротьба за управління комунікацією).
Популістична опозиція не робить цього. Вона бере участь у прикриванні владою частини інформації про набір альтернатив; вона не пропонує ані нових змістів, ані нових смислів; вона не створює нову комунікацію, вона бере участь у наявній комунікації і розігрує малозмістовні псевдоконфлікти.
Саме тому популістична опозиція здійснює маніпуляцію всередині владної маніпуляції, тобто бореться просто за наявну владу. У всякому створенні владою ситуації невизначеності така опозиція тільки посилює цю невизначеність. Вибір між старою владою і популістичною опозицією нічого не змінює в соціальній структурі суспільства.
Що таке масова комунікація як влада?
Масова комунікація є також породженням демократичної влади. З одного боку, це великий крок вперед по відношенню до різних форм авторитарних та тоталітарних типів закритої комунікації. З іншого, саме масова комунікація дозволяє повністю охоплювати нею суспільство та маніпулювати ним.
Суть демократичної комунікації полягає в тому, що закритий вибір владою рішень в масовій комунікації здобуває популярність на основі обмеженої компетентності демократичної більшості.
При цьому масмедіа стають не просто поставниками інформаційних, комерційних чи розважальних продуктів, а засобом здіснення демократичної влади.
Ніклас Луман в книзі "Реальность массмедиа" говорить про особливу реальність масмедіа, завдяки якій масмедіа обособлюються та подвоюють реальність. Для розрізнення реальностей в процесі їх взаємодії Луман вводить поняття самореференції та інореференції.
Самореференція масмедіа – це посилання на свою власну створену ними самими реальність, а інореференція – посилання на звичайну реальність.
Тільки на перший погляд здається, що реальність масмедіа залежить від звичайної реальності. Але тоді, коли масмедіа дійсно стають масовими та потужними, вони починають посилатися майже винятково на самих себе і заміщають звичайну реальність собою.
Тепер в реальності бачать не те, що існує дійсно, а те що існує в масмедіа.
Інореференція масмедіа здійснюється через теми комунікації. Самі теми виникають ніби в звичайній реальності (СНІД, тероризм і так далі), але потім вони стають вже темами масмедіа, і починають функціонувати по інших законах, які вже не залежать від звичайної реальності. Більше того, тепер звичайна реальність залежить від масмедіа.
Українська влада та комунікація
А тепер давайте спробуємо на прикладі нашої країни показати, як здійснюється влада через комунікацію масмедіа.
Всі ми 2004 року мріяли, щоб політична цензура була подолана. В основному це сталося. Але на місце цензури політичної з прямим примусом до того чи іншого змісту комунікації через "темники", прийшла цензура форматна, розробником якої на телебаченні виступив Савік Шустер.
Його підхід настільки сподобався українським владі та бізнесу, що був клонований чи впроваджений зі змінами на інших телекананалах. Суть особливого формату комунікації Савіка Шустера полягає в наступному:
1) процес звуження кількості альтернатив рішень для публічної дискусії відбувається на етапі підготовки теле-ток-шоу (управління фільтрованою інореференцією комунікації);
2) на основі формату телепередачі в прямому телеефірі відбувається модерована статусна комунікація (управління вибірковою самореференцією комунікації);
3) демонстрація так званої народної підтримки всередині заданих альтернатив рішень здійснюється через електронне голосування в режимі реального часу (створення у глядача враження, що самореференція масмедіа нібито і є інореференція).
Статусна комунікація це така комунікація, де можливість встановлювати тему дискусії, мати більший час висловлення своєї позиції, право обмежувати комунікацію інших залежить від високого статусу учасника комунікації.
Тільки модератор за домовленістю з власником телеканалу та представником влади має право встановлювати тему комунікації. Тільки політики можуть виходити в центр майданчика дискусії та отримувати найбільше часу для висловлення своєї позиції. Тільки модератор вирішує, коли і на який досить малий час дати слово експерту, журналісту чи представнику народу.
Маніпуляція починає здійснюватися на етапі відбору тем для теле-ток-шоу. Відбір тем відбувається не на основі інорефереції, а на основі самореференції. Тобто те, що до цього мусувалося в ЗМІ, стає темою публічної комунікації в теле-ток-шоу.
Дійсна актуальність питання не вивчається, бо насправді значення не має. На етапі вибору тем здійснюється також змістовна розробка теми — саме тоді відбувається відбір зі всієї кількості альтернатив рішень єдина альтернатива, вигідна для влади та бізнесу, в змістовному просторі якої і буде відбуватися подальша комунікація.
Маніпуляція дискусією здійснюється за рахунок нерівного доступу до комунікації владоможців та керованих, з яких перші мають перевагу.
Учасники комунікації поділені на три сорти: перший — політики, які мають право говорити в центрі залу і використовувати для цього основний час комунікації; другий — експерти, які мають право тільки коментувати чи задавати запитання; третій — журналісти та представники з народу, які мають час для виступів за залишковим принципом.
Такий формат дозволяє скривати знання про повний набір альтернатив владних рішень, створюючи невизначеність, і всередині наперед вибраної владою альтернативи рішень в комунікації досягати визначеності ситуації через її спрощення.
Формат жорстко обмежує виникнення нових змістів чи смислів, які нібито незрозумілі, але які насправді породжують неконтрольовану владою невизначеність.
Все це оплачується бізнесом та підтримується владою, які діють в єдиній зв’язці. Така форматна цензура чи форматна маніпуляція вважається найбільш глядацькою, дає великі рейтинги, якими її виправдовують. При цьому зовсім не враховується, що масова комунікація масмедіа не має конкурувати за глядацькість, бо в неї інша функція — випрацювання суспільних рішень.
Статусна комунікація стала широко розповсюдженою в країні. Навіть ті ток-шоу, де колись зберігалася хоча б трохи вільна змістовно комунікація, змушені були перейти до статусної комунікації. Мало того, саме до такого формату поступово перейшли майже всі круглі столи, експертні зустрічі, не кажучи вже про рідкісні громадські слухання.
Останній бастіон нестатусної комунікації — Інтернет-видання — почали послідовно блокуватися через інтерактивний зв’язок.
Чим небезпечна статусна комунікація? Вона знищує довіру до політиків, які перестають бути спроможними пропонувати нові змісти, смисли та ідеї через виникнення комунікаційного бар’єру між владою та суспільством.
Вона знищує вартість експертного знання, а самі експерти поділяються на заангажованих, що мають доступ до статусної комунікації, і решту, що або не має можливості, або має дуже незначну можливість брати участь у такій комунікації.
Статусна комунікація зрештою небезпечна для суспільства, бо поглинає чи блокує будь-яку нестатусну комунікацію через її ціннісно-мотиваційну неконкурентність щодо влади.
Отже проблема не в Шустері з розробленою ним статусною комунікацією, а в тому, що іншої комунікації в країні вже майже не лишилося. Воювати потрібно не з Шустером, а зі статусною комунікацією.
Чому ж, запитаєте ви, експерти, які ніби повинні розуміти всю цю ситуацію, змиряються з роллю "людей другого сорту", невже вони не можуть відмовитися від участі в теле-ток-шоу, неспроможні заявити свою незгоду з таким форматом, запропонувати нові формати?
Можуть, але не всі, не завжди, індивідуально і без демаршів. І хоча спроба організувати колективний демарш в автора цих рядків була, але не судилося. Спокуса бути учасником статусної комунікації дуже велика.
Як можливо змінити владу через зміну комунікації?
Нинішній формат статусної комунікації в принципі не дозволяє виникати новим рішенням влади. Масмедіа чи публічні комунікаційні заходи всередині статусної комунікації можуть тільки безкінечно повторювати та інтерпретувати прийняті владою в закритому режимі рішення.
Статусна комунікація поступово втрачатиме довіру, як її втрачає нестратегічна влада і популістична опозиція, що нею користуються.
Сьогоднішні масмедіа в країні блокують і топлять у шумі різнозначної інформації нові змісти, нові смисли та інновації. Ніякі звалища ідей в Інтернет, як це пробували організувати деякі партії, не дозволяють виникати новим ідеям, бо ідея це, перш за все, активність її носія, який її пропонує, захищає та проштовхує в комунікації.
Інтернет не може бути масмедіа, допоки він не є настільки ж охопним, як телебачення.
Зміна політиків біля влади без зміни змістів та смислів, без зміни форматів масової комунікації не є дійсною зміною влади.
Якщо ви всередині статусної комунікації чуєте знайомі слова нового претендента влади, звичний дискурс та впізнаванні мовні звороти, знайте: ви маєте справою з реінкарнацією існуючої влади.
Як змінюється влада? Давайте підемо вже за зробленими нами означеннями.
Зміна влади відбувається через розширення змістовних альтернатив рішень в процесі ситуації невизначеності; через ускладнення прийняття рішень в масовій комунікації між декількома наборами альтернатив; через виведення процесу масових дискусій за межі існуючих змістів завдяки різним форматам дискусій; через появу нових змістів, нових смислів, інноваційних пропозицій; через забезпечення волевиявлення в більш широкому наборі альтернатив, якщо на цьому наполягає меншість.
Влада не змінюється на виборах, влада змінюється в процесі зміни комунікації.
Не тільки політики, але експерти та компетентна і активна громадськість повинні мати доступ до прийняття рішень на трьох рівнях: 1) на рівні опису всього набору альтернатив та в ситуації відбору 2-3 альтернатив; 2) на рівні вибору всередині обраних 2-3 альтернатив, де публічно обговорюються аргументи та контраргументи кожної; 3) на рівні впровадження рішення вибору всередині демократично обраної альтернативи.
Статусна комунікація має бути знищена як домінуючий формат масової комунікації.
Питання питань — де, в якому місці, з якими учасниками можлива стратегічна комунікація? Потрібні нові спеціально розроблені форми, засоби та формати комунікації, які дозволяють виявляти та обмежувати маніпуляції задля виникнення нових змістів, нових смислів, нових ідей.
 |
Сергій Дацюк, корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП