Скоро президентські вибори перестануть всіх цікавити, і я думаю, що вплив влади на наше життя значним чином зменшиться — в цьому одне з глобальних завдань майбутнього президента.

Як змінилося обличчя України за 10 років правління Леоніда Кучми?

Я думаю, що воно мінялося двічі. Спочатку, коли створювалися фінансово-промислові групи і налагоджувалося економічне життя, потрібною була низка сміливих економічних актів, котрі тодішній президент міг зробити, будучи досить непоганим менеджером. Проте, мені здається, що кожне покоління еліти має власне історичне завдання та певний рівень компетенції, певні життєві цілі, і якщо людина опиняється поза межами компетенції, поза межами тих процесів, щодо яких у неї є цілі, то вона починає діяти вже не на користь, а на шкоду.

Приблизно це відбулося під час перевиборів президента, який тоді обіцяв, що з’явиться інший Кучма, а Україна думала, що президент стане радикальнішим та послідовнішим. Ми справді отримали іншого Кучму, проте президент змінився в протилежному напрямку. В Україні фактично було створено систему олігополії, що тримає в собі тотальну систему великої корупції, і корупційні відносини існують не просто між нелегальним замовником корупційних послуг, який розплачується за них грішми в конвертах, а навіть між державами й корпораціями. Тобто, корупція стала вже частиною державної політики, частиною політичної й економічної системи України. Як на мене, це найбільша проблема.

Які цілі повинен поставити перед собою президент, що прийде на зміну Кучмі, аби вирішити наявні проблеми?

Перш за все потрібно зрозуміти, що зараз змістовний простір розмов про політичну ситуацію в країні певним чином організований. І в той момент, коли зміниться державна влада, відбудеться реорганізація всього цього простору. Питання полягає в тому, хто буде пропонувати і формувати порядок денний наступного президента. Якщо це знову робитиме виключно влада, то мені не цікаво говорити і підказувати пошепки владі, що їй варто робити. Деякі політичні консультанти саме так і діють, тихенько радячи владі, сподіваючись на те, що вона дослухається хоча б до деяких слів, проте, як на мене, це слабка позиція. Влада не повинна бути головним діючим суб’єктом, а мусить мати паритет у стосунках із політичними партіями, корпораціями та іншими політичними гравцями. Отже, по-перше, кількість суб’єктів формування порядку денного повинна збільшитися, і це має бути публічне коло осіб.

По-друге, варто визначити, якою мовою формуватиметься новий порядок денний — якщо мовою сьогоднішнього агітпропу ЗМІ, то це одна річ, якщо мовою правового наслідування Європи (якою говорять з нами міжнародні організації), то це вже зовсім інша мова. Окрім того, ми можемо формувати порядок денний також новою мовою нашого національного суспільного інтересу (не треба ототожнювати його з державним інтересом).

Тож яким саме повинен бути новий порядок денний?

Якщо зупинитися на конкретиці, то я б хотів відзначити чотири тези, і показати, чим різниться мова пропагандистського агітпропу від мови національного інтересу. Мовою агітпропу говорять, що нам вигідно вступати до ЄЕП, оскільки там дешеві енергоносії й існує значна вигода від співпраці з Росією, проте з огляду на ризики тих процесів розпаду, що зараз переживає Росія, з огляду на ті неоднозначні рішення російської влади, які сьогодні пропонує Путін, я би хотів бачити адекватний аналіз Інституту стратегічних досліджень, чи взагалі української влади, де було б зазначено, що розуміючи ризики територіального розпаду Росії, ми вважаємо, що вступати до ЄЕП нам вигідно. Тільки такий аналіз мене переконає, і можливо я теж стану прибічником ЄЕП. Допоки цього немає, допоки реакції української еліти на цю структуру є виключно тіньовими, доти й інтеграцію до ЄЕП не можна робити державною політикою. Я особисто думаю, що суспільна загроза від Росії може в десятки разів перевищувати всі економічні вигоди від співробітництва з нею.

Другою тезою, на яку я хочу звернути увагу, є політична реформа. Я вважаю, що по-перше, нова влада повинна мати моральне право робити політичну реформу, по-друге, перед тим як її проводити, потрібно зробити аналіз досвіду таких політичних реформ в інших країнах, а по-третє - повинні бути чітко заявлені цілі, заради яких ми проводитимемо цю політичну реформу. Адже метою реформи є не „відповідальність влади” — я взагалі не можу зрозуміти в мові агітпропу, що це таке „відповідальність влади”? Відповідальність виконавчої влади — це, наприклад, коли кабмін у повному складі йде в тюрму?! Нема відповідальності влади, натомість є відповідальність окремих чиновників, і вони її в будь-якому разі несуть, якщо порушують закон. Метою реформи має бути дієвість влади — публічність та сила прийнятих нею рішень. Ну і по-четверте, я би хотів бачити цілями політичної реформи – зменшення кількості центрів прийняття виконавчих рішень, і серйозну зміну типу врядування в Україні. Зараз ми маємо три центри прийняття рішень: Адміністрація президента, Кабмін і Президент. Давайте зробимо так, щоби рішення приймав хтось один з них і домовимося, хто конкретно це буде. Якщо рішення прийматиме адміністрація президента, то нехай президент його затверджує, а Кабмін на це погоджується. Три центри прийняття виконавчих рішень – це занадто дорого для України! Я також пропоную перехід до самоврядування як такого, що передбачає принципові речі — суспільне, а не владне, джерело політичних ініціатив та публічність в розробці та прийнятті рішень. Самоврядування повинно істотно підвищити роль міст і місцевих громад, адже країну можна розглядати як мережу самоврядних громад.

Третя теза, про яку я хочу повести мову, це боротьба з корупцією. Але не з хабарниками, корупціонерами, як це пропонує нам мова агітпропу, а саме з корупцією. Річ у тім, що боротьба з корупціонерами працює на користь самій корупції — вона являє собою лише спосіб конкуренції окремих корупціонерів, їх укрупнення та концентрації. Тому, аби насправді боротися з корупцією, треба боротися з кількістю дозволів, встановивши, наприклад, норму „один дозвіл для одного виду діяльності”. Нехай чиновники вже вибирають, що це буде за дозвіл, але він має бути один. Окрім того, чиновник не повинен мати доступу до блокування якоїсь діяльності, а це має проводитися через суд; всі видачі ліцензій мають здійснюватися в конкретний термін, якщо чиновник не встигає цього зробити, то ліцензію треба вважати наданою автоматично. Звичайно ж, всі ці речі треба прописувати в законі.

І нарешті остання, четверта теза, яка так всіх цікавить — мовою агітпропу. Йдеться про перерозподіл власності, і чи матиме він місце. Мене особисто не цікавить, чи буде такий перерозподіл! З точки зору національного інтересу цікаво інше – чи буде публічний аудит власності, особливо тієї, яка належить олігархам, особливо тих великих підприємств, які зараз перебувають в державній власності і їх збираються приватизувати, а, отже, нас цікавить перехід до публічного міжнародного аудиту таких підприємств.

Роблячи свої висновки, я чітко розмежовував різні мови, якими говорять про перелічені речі. Я говорив не про „перерозподіл власності”, а про „публічний аудит”, не про „боротьбу з корупцією”, а про „боротьбу з великою кількістю дозволів”, не про „політичну реформу”, а про цілі, задля яких нам потрібна зміна політичної системи. Так само варто говорити не про „розвиток відносин у ЄЕП”, а про те, у чому взагалі полягає наш „національний інтерес щодо будь-яких інтеграцій”. Отже, потрібно випрацьовувати нову мову, яка дозволить нам більш адекватно говорити про порядок денний.

А які ресурси знадобляться новому президентові, аби досягти окреслених Вами цілей?

Давайте спершу домовимося про цілі, до того, як говорити про ресурси. Я можу лише зробити натяк щодо форми ресурсів. Я точно знаю, що цим ресурсом буде не держава, бо держава втрачає своє значення як ресурс. Частина її функцій відходить до міжнародних організацій, а частина – на мікрорівень, до органів самоврядування, до структур громадянського суспільства, таких як партії, корпорації і т.п. У будь-якому разі таким ресурсом також будуть ЗМІ, але не в такому вигляді, як вони існують зараз. Нам принципово потрібно змінити залежність ЗМІ від замовників — такими замовниками повинні бути не крупні фінансово-промислові групи, як це зараз, а глядач.

Зрештою, повинна бути змінена роль самих структур громадянського суспільства. У нас повинен з’явитися публічний лобізм, і мусить бути прийнятий закон про лобізм, який означатиме, що ми включаємо дієвість корпорацій у політику в цивілізований спосіб. Мало, щоб бізнес відійшов від політики організаційно, необхідно ще й створити умови цивілізованого лобіювання ним своїх інтересів. Нарешті, у нас повинна з’явитися пропорційна система виборів, яка дозволить включити ініціативу політичних партій. Всі ці ресурси будуть потрібні, проте я не можу сказати зараз, який з них буде більше чи менше застосовуваний. Давайте, як я вже говорив, спершу визначимося з цілями.

Ми вже обговорили цілі, заторкнули ресурси, тож давайте звернемося до надій. Які суспільні очікування, пов’язані з обранням нового президента, існують зараз?

Скоро президентські вибори перестануть всіх цікавити, і я думаю, що вплив влади на наше життя значним чином зменшиться — в цьому одне з глобальних завдань майбутнього президента. Новий президент має серйозно зменшити диктат держави за рахунок зростання впливовості громадянського суспільства. Окрім того, він для початку повинен буде збільшити кількість олігархів і таким чином зменшити їхню впливовість на державу. Три олігархи, які є в нас сьогодні, можуть між собою домовитися, що вони між іншим і зробили, і поділили економічний, політичний і простір ЗМІ на сфери впливу. Якщо ж у нас з’явиться хоча б з десяток крупних бізнесменів загальнодержавного рівня, то вони матимуть менший вплив на політику. І перш за все, це призведе до появи реальної судової влади. В цьому і полягає головна роль нового президента — дати дорогу самоврядуванню і диверсифікувати вплив крупних партійно-корпоративних груп на державу.

Зараз за президентською кампанією спостерігають не лише в Україні, а й поза її межами. Що чекають від нового президента зовнішні гравці?

У різних гравців різні очікування. Європа чекає, що збільшиться її близькість до України, Росія сподівається збільшити свій вплив на Україну зокрема через економічний важіль, через інфраструктурні чинники. Проте, для України потрібно аби з’явилася її власна зовнішньополітична стратегічна гра. Зараз наша держава не є зовнішньополітичним гравцем, а являє собою лише інструмент у руках Європи, США та Росії. А от коли, у нас з’явиться власна зовнішньополітична гра, то з нами почнуть рахуватися. Тому, на Ваше запитання я б відповів навпаки – Україна має робити те, чого від неї не чекають, а саме - стати зовнішньополітичним гравцем.

Які б кроки Ви порадили зробити новому президентові одразу після сходження на президентський пост?

Перш за все я б йому побажав не робити ніяких різких рухів, а по-друге, порадив би робити все публічно, із залученням широкої громадськості та структур громадянського суспільства. Якщо він це зробить, то зникне розкол між владою і суспільством, адже робити будь-які рухи в ситуації такого розколу просто неможливо. Робити якісь різкі кроки, через які проти тебе налаштуються ті ж самі олігархи – теж неефективно. Олігархи – нормальні менеджери, з ними можна працювати, вони можуть служити на користь нашій країні, потрібно просто перебудувати їхні відносини з державою.

Бесіду вела: Оксана Гриценко