Politik HALL
Світ змінюють диваки, або Дещо про створення нових мотивацій
автор: Сергей ДАЦЮК

Викладачі університетів, які не пояснюють студентам онтологічну обмеженість „піраміди Маслоу”, самі сприймають її некритично. Вони не здатні до онтологічно-ціннісного аналізу таких питань, як витоки ієрархії потреб і виявлення інших ієрархій потреб після з’ясування онтології „матеріальне—ідеальне”.



Соціальні теорії, що стосуються порівнюваних соціальних характеристик „цінності-цілі-мотивації-потреби-бажання”, чітко розподілені відповідно до двох великих традицій. По-перше, це етичні дослідження цінностей всередині тієї або тієї ідеології, по-друге, це соціологічні дослідження інтересів в існуючій соціальній практиці.

За цими двома підходами суспільні мотивації можуть розглядатися по-різному — з одного боку, як наслідок реалізації цінностей, сформованих у суспільній ідеології; з іншого — як наслідок реалізації інтересів, сформованих в практиці соціальних взаємовідносин незалежно від ціннісних орієнтацій. Це дає нам змогу побачити дві проблеми щодо кожної традиції. Перша проблема полягає в тому, що будь-яке етичне дослідження є залежним від його соціальних практичних цілей. Інша проблема — будь-яке соціологічне дослідження є ціннісно залежним, бо вивчає суспільство, де такі цінності в той чи інший спосіб реалізовані.

На перший погляд, в таких підходах може бути предствлено дві ієрархії: „матеріальне—ідеальне” та „ідеальне—матеріальне”, але з точки зору онтології — це одне і те саме. „Матеріалістам” та „ідеалістам” насправді притаманне взаєморозуміння й взаємопотреба одне в одному. Останнім часом людська цивілізація зазнала кількох принципових змін.

Перша. Ціннісні орієнтації „матеріалістів” та „ідеалістів” стали тотожними. Разом вони складають суспільство споживання з єдиною ієрархією потреб, а їхні колишні відмінності реалізуються тепер винятково як різні способи здобуття ресурсів для споживання;

Друга. Відбулася інфляція „ідеального”, бо „ідеалісти” визнають та підтримують дії „матеріалістів” повністю, але „матеріалісти” визнають та підтримують дії „ідеалістів” лише тоді, коли ці дії мають очевидне матеріалістичне вираження, безпосередньо зрозуміле самим „матеріалістам”.

Третя. „Матеріалісти” та „ідеалісти” поєднані в кожному суспільстві на рівні безлічі інститутів. Тобто вони не можуть бути основою соціальної напруги як джерела чи енергії суспільного розвитку. Соціальне протистояння тепер відбувається не як боротьба всередині ієрархії споживацьких потреб, а як боротьба різних ієрархій потреб, тобто джерело чи енергія розвитку перебуває тепер на іншому рівні напруги.

Щоб говорити про мотивації на рівні онтології, нам слід вийти за межі традиційної ієрархії „матеріальне—ідеальне” і побудувати нову ієрархію. Ця ієрархія буде більш охоплюючою порівняно зі старою, тобто вся ієрархія „матеріальне—ідеальне” стане лише „актуальним” змістом відносно до „віртуального”. У такому баченні „віртуали” не є „ідеалістами” чи „матеріалістами”, бо вони перебувають в принципово в різних картинах світу. Погляньмо на людські мотивації з точки зору поступового створення нових уявлень про нову ієрархію мотивацій.



Ієрархії мотивацій

Найбільш відома класифікація мотивацій належить Абрахаму Маслоу. „Піраміда Маслоу” суть ієрархія потреб в споживацькому суспільстві, тобто в системі цінностей, де онтологічною характеристикою є „споживання світу”. Це ієрархія цінностей „пашу”. Вона описується існуючою мовою і такими ґрунтовно розробленими в психології поняттями, як : 1) фізіологія; 2) безпека; 3) любов (прихильність до чого-небудь); 4) повага; 5) пізнання; 6) естетика; 7) самоактуалізація.

Останні три поняття — пізнання, естетика та самоактуалізація — ще вважають потребою в самовираженні.

Обмеженість уявлень про ієрархію потреб в так званій „піраміді Маслоу” полягає в дослідженні ієрархії, що диктується винятково західним суспільством, суспільством споживання. Тобто така ієрархія виникає в системі цінностей, що вже осмислила себе як першорядно матеріальна і протиставила себе вторинній ідеальній чи навпаки.

Мотивації всередині цієї ієрархії всім нам добре знайомі. Це — професійна діяльність задля безпосередньої вигоди, мистецтво задля естетизації світу, наука задля пізнання, створення сім’ї на основі любові тощо.

Піраміда іншого типу мотивацій в суспільстві суть ієрархія в системі світогляду, де онтологічною характеристикою є „конструювання світу”. Це ієрархія цінностей „аарн”. Ця ієрархія описується принципово іншою мовою, в інших уявленнях, з дещо незвичної позиції — щодо світу як такого: 1) конструювання світу; 2) злиття зі світом, розчинення у світі; 3) осягнення світу; 4) дія заради інших як спрощення світу до інших індивідуумів; 5) любов як взаємодія з іншими через потяг до них; 6) виокремлення себе серед інших та обособлення як поява власного значення; 7) значимість власного матеріального носія.

Останні три — любов, обособлення та значимість матеріального носія — є примітивізацією щодо більш універсального ставлення до світу.

Ця ієрархія мотивацій, якщо ви помітили, є не просто прямо оберненою за послідовністю, а ще й реконструйованою за змістом відносно іншого світогляду, споживацького, в якому вбачаємо поступовий відхід від позиції „конструювання світу” і все більше занурення у світ як такий, аж до його матеріальної індивідуації.

Мотивації „аарн” не виникають самі по собі, як мотивації „пашу”, їх спричинюють особливі інтелектуальні колективи однодумців в громадянському суспільстві. Ми можемо лише приблизно, без деталізації, навести приклад: створення принципово нових артефактів мистецтва, ненауковий конструктивізм, освоєння космосу, створення штучного інтелекту, нанотехнології, генна інженерія — всі ці мотивації до діяльності не мають безпосередньої миттєвої вигоди. Окрім того, вони пов’язані із подоланням значного опору суспільства, яке здебільшого перебуває всередині мотивацій „пашу”.

Ієрархія „аарн” виникає в системі цінностей, що вже осмислила себе як першорядно конструктивна (віртуальна) і протиставила себе тлумачній (актуальній). Як бачимо, навіть способи протиставлення таких ієрархій також є позиційними. У „піраміді Маслоу” здійснено перехід у протиставленні „матеріальне—ідеальне”. У нашій піраміді здійснено перехід у протиставленні „віртуальне—актуальне”. Незважаючи на те, послідовником якого підходу ви є — Маркса, що дуже комплементарний Маслоу, чи Вебера і що ви вважаєте основою — матеріальне (ієрархія 1-7) чи ідеальне (обернена ієрархія 7-1), ви все одно перебуваєте всередині ієрархії Маслоу.

Дві названі піраміди потреб є неоднаковими у плані уваги до них мислителів, інтенсивності дослідження, пропозицій філософських та релігійних доктрин, а також поінформованості про них широкого загалу. Пріоритетною є перша піраміда, яку і досі вважають єдиною та єдино правильною. Уявлення „пашу” про ієрархію „аарн” існує як відчуття того, що десь відбувається щось більш значиме, ніж те, що робиться тут і тепер.



Чи є мотивації довільним вибором?

Ми говоримо про довільний, а не добровільний вибір мотивацій. Добровільний вибір мотивацій — це питання соціально-політичного ладу в тій чи тій державі, тоді як довільний вибір є питанням наявності чи відсутності ціннісного диктату в тому чи тому суспільстві. Отже, довільність вибору мотивацій — це захист права на дивакуватість і питання про те, як суспільство ставиться до диваків (людей з іншими, ніж загальноприйнятні мотиваціями). А суспільство може: вивчати та переймати мотивації диваків; просто підтримувати їх для різноманітності, не вивчаючи та не переймаючи їх мотивації; не підтримувати диваків і ставитися байдуже до їх мотивацій; переслідувати їх, змушуючи змінювати мотивації на загальноприйняті; зрештою, знищувати диваків.

Як обираються мотивації сьогодні? Людина народжується і живе в сім’ї, яка постійно зайнята боротьбою за зростання кількості та якості споживання. Тут, у родині, здійснюється ціннісне виховання на засадах: 1) влада — це споживання світу; 2) гроші є інструментом споживання; 3) популярність забезпечує якнайкраще споживання; 4) секс — це статева міра влади, грошей та популярності.

Людина в дитинстві та юності здобуває освіту, де закладається системно-культурне підґрунтя для такого ціннісного виховання, та в кращому разі — релігійне виховання лише з обмежувальними нормами щодо споживання: не убий, не укради, не лжесвідчи і таке інше. Надалі людина постійно перебуває під безперервною атакою споживацьких імперативів реклами та іншого змісту засобів масової інформації. Отже, не можна стверджувати, що в такій ситуації вибір мотивацій є довільним, бо існує багаторівневий диктат виховання, освіти, культури, релігії, реклами, ЗМІ.

Інститут психоаналізу займається виключно патологічними випадками мотиваційного дисбалансу чи втратою усякої мотивації. Він не працює з передчуттями фундаментальної хибності споживацьких мотивацій, адже сам психоаналіз виникав всередині західних цінностей, де „споживацтво” є онтологічною основою.

Лише в окремих випадках — через релігію або філософію — людина має можливість змінити ті чи інші мотивації. І дуже рідко трапляється так, що мотивація змінюється системно.



Як відбувається зміна мотивацій?

Важливим надбанням людства, що дісталося ціною величезної кількості людських смертей, є основний закон зміни особистих мотивації: мотивації не змінюються шляхом політико-державного або суспільно-морального примусу. Їхні зміни відбуваються через вплив таких чинників, як виховання та освіта, або ж в результаті життєвої кризи, що ставить людину в пограничну ситуацію.

Колективні мотивації взагалі непідвладні змінам впродовж життя одного покоління людей. Це потребує тривалого історичного часу та пов’язане з цілим комплексом засобів: філософське осмислення, пробудження в суспільстві історичної пам’яті , відкриття структур масової свідомості для публічної роботи з ними впродовж досить великого відрізку часу.

Подивімося на чотири прості мотивації — влада, гроші, популярність та секс. Спочатку розглянемо зміст цих мотивацій в „піраміді Маслоу”, тобто в ієрархії цінностей „пашу”.

Влада є споживанням влади. Загальне благо, що декларують ті, які хочуть влади, — лише маскування справжнього споживацького мотиву.

Багато грошей (багатство) — це можливість необмеженого вибору споживання. Суспільні обов’язки багатства зводяться лише до необтяжливої доброчинної діяльності.

Відомість як популярність супроводжується зростанням споживацьких можливостей. Визнання ( як кращого в своїй сфері) та слава (за славні діла) приносяться в жертву відомості та популярності.

Секс як статева міра влади, грошей та популярності є споживанням статевої уваги. Продовження роду та людські стосунки приносяться в жертву прагненню сексуальних перемог.

Зміна мотивацій означає перегляд, перш за все, ставлення до цих чотирьох мотивацій і може відбуватися як зміна мотивацій у процесі досягнення того, що слугує мотивацією. Тож, коли людина отримує владу, чи багато грошей, чи популярність, чи багато сексу, її мотивація має змінюватися.

Але проблема полягає в тому, що ніхто їй в цьому плані не може нічого порадити, бо всі, які б могли це зробити — наприклад, психоаналітики, філософи, представники релігії чи просто мудрі люди — не перебувають в таких самих ситуаціях, бо їх мотивації завжди інші, складніші. Вони, як правило, не знають, як можна бути всередині однієї домінуючої простої мотивації та ще й досягти її цілей.

Відтак можновладці, багатії, популярні люди та шукачі сексу не здатні самостійно змінити свої мотивації після досягнення мотиваційних цілей. Адже саме примітивність їх мотивацій та їхній домінуючий характер слугує тим бар’єром, за яким осмислення можливості мотиваційної зміни їх носіями неможливе: їх мислення занадто примітивне.

Так виникає мотиваційна криза, наслідком якої є депресія, котру намагаються лікувати або хімічними засобами, або за допомогою психоаналітиків, або в досить радикальний спосіб — „даун-шіфтінг”, коли людина залишає світ гонитви за споживанням і починає займатися тим, що не пов’язано зі споживацькими мотиваціями. Незважаючи на те, що „даун-шіфтінг” — досить примітивний спосіб втечі від споживацьких мотивацій, він достатньо поширений, бо реконструкції мотиваційної структури особистості сьогодні не пропонує ніхто, оскільки це пов’язано з наявністю складної філософії, а не знань психології чи психоаналізу.

Спробуймо поглянути на ті самі мотивації всередині ієрархії цінностей „аарн”.

Влада є владою над світом в процесі творчості та відмова від підкорення людини людиною. Влада має слугувати не задоволенню примітивних потреб тих, які забезпечують її підтримку , а передусім — зміні та ускладненню їх мотивацій.

Багато грошей є лише умовою переходу на інший ступінь можливостей — довільного вибору мотивацій та їх ускладненню. Природа грошей змінюється, коли їх стає багато, гроші стають фінансами, а отже, мають змінювати навколишній світ.

Здобута популярність не має перетворюватися на наркотик. Популярність — лише ресурс, що дозволяє досягти визнання за славні діла.

Секс є дарунком чуттєвого світу одного індивідуума іншим. Це означає принципову зміну філософії сексу — поступове вмирання традиційного шлюбу, трансформацію традиційної сім’ї у мережеву сім’ю, перевагу полігамії над моногамією. Шукачі сексу можуть пропонувати суспільству принципово нові форми сексуальних стосунків, переборюючи зневагу та недовіру більшості.

Отже, коли досягаються мотиваційні цілі, прості мотивації повинні змінюватися на більш складні. Неспроможність успішних людей розглядіти у собі цей шанс на трансформацію більше є не тільки їхньою поразкою. Ця поразка є також поразкою всіх тих, хто наслідують їх.



Як можна створювати нові мотивації?

Це складне питання, бо щось можна практикувати лише тоді, коли є відповідна теорія. Без теорії практики не існує, а існує лише спонтанна діяльність.

Можна виокремити тільки загальні принципи нових мотивацій, які можуть з’являтися.

Перше. Мотивація має бути позитивною. Жодна мотивація, спрямована на знищення чого-небудь, хоч яким огидним воно було б, не має бути головною.

Друге. Мотивація не може бути пов’язана з власною вигодою, чи принаймні власна вигода не може бути головною.

Третє. Мотивація повинна бути фундаментальною, тобто стосуватися всього світу, а не якоїсь окремої сфери чи типу діяльності.

Четверте. Мотивація має бути універсальною, тобто такою, щоб її могли переймати інші.

П’яте. Мотивація повинна бути достатньо складною, щоб поглинати більш примітивні мотивації, а не протидіяти їм безпосередньо.

Шосте. Мотивація має бути сильною, але не домінуючою, тобто такою, яка може заповнювати собою все життя, але не витісняти інших мотивацій.

Сьоме. Мотивація в процесі застосування через мотивовану нею діяльність має породжувати інші мотивації.

Загальні вимоги до мотивацій, однак, не говорять нічого про зміст нових мотивацій, що є головним питанням для нового інституту, який має з’явитися. Ідеальний варіант передбачає вивчення ще в школі курсу мотиваційного аналізу, який надасть змогу усвідомити свої мотивації, працювати з ними, змінювати їх.

Мотиваційна реконструкція для виходу з мотиваційної кризи потрібна сьогодні насамперед тим, які, на їхній погляд, досягли всього, чого прагнули. Такі люди задаються питанням — що далі, чого прагнути ще, чи можна прагнути чогось більш складного? І тут вони раптом усвідомлюють, що ті, які могли б відповісти на ці запитання — духовні люди, диваки — поступово самі втрачають духовність, опиняючись на рівні їхніх мотивацій. Так, втрачаючи різноманітність мотиваційної структури, суспільство стає виключно споживацьким і відтак — приреченим на поступову деградацію.

Отже, мотиваційне розмаїття — це золотий фонд нашого суспільства. Цінуйте диваків, підтримуйте їх —якщо не заради них самих, то заради себе. Бо вони — це ваш єдиний шанс, коли ви опинитеся в мотиваційній кризі. Вони — це єдиний шанс подолати домінування мотивацій „пашу” й створити осередки мотивацій „аарн”. Диваки — це ті, з яких може зродитися нове суспільство.

Світ змінюють не можновладці, не багатії, не популярні люди і не шукачі сексу. Світ змінюють диваки. А диваки — серед нас…