БАНДИТСЬКИЙ РЕЖИМ

Системний бандитизм

Ситуацію в країні не можна оцінити доти, доки її не буде узагальнено і класифіковано.

Сьогодні режим, який створено в країні, необхідно визнати як бандитський. Численні відібрання бізнесу злочинними угрупованнями за прямою чи опосередкованою участю влади були лише випадками, здебільшого невідомими широкому загалу. Вибори в жовтні 2012 року наочно продемонстрували бандитську суть режиму, що встановлено в країні.

Не дивлячись на доволі ґрунтовний розвиток політологічної теорії на заході, означення бандитського режиму в державі знайти не вдалося.

Стаття 27 Карного Кодексу України містить таке визначення бандитизму: "Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі – караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна".

Ще років зо три назад можна було говорити про окремі прояви незаконного відбирання бізнесу, які відомі як рейдерство.

Україна в цьому плані зробила свій сумнівний внесок в практику рейдерства. Давайте порівняємо статті "Рейдерство" російської та української Вікіпедії.

Російський варіант: "Рейдерство – силовое недружественное поглощение предприятия против воли его собственников, имеющих преимущественное положение в данном предприятии, и/или руководителя."

Український варіант: "Рейдерство – вилучення майна на законних підставах, в основі виникнення яких лежать прогалини в законі або системні недоліки функціонування державних інститутів (судової та правоохоронної систем, системи реєстрації юридичних осіб тощо).

"Рейдерство" по-українськи здебільшого полягає у набутті сумнівними шляхами тимчасового права розпоряджатися активами та якнайшвидшим продажем цих активів пов'язаним із рейдером особам, із наступними перепродаваннями вилучених активів між пов'язаними особами, маючи на меті завадити (унеможливити) їхньому поверненню законним власникам.

В Україні для боротьби з рейдерством створена Міжвідомча комісія з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, що діє при Кабінеті Міністрів України."

Але поодиноке несистемне рейдерство набуло сьогодні системного і контрольованого владою характеру. Бандитський режим робить корупцію не просто системною, він робить корупцію офіційною. Офіційна корупція це така корупція, яка свої корупційні дії вже не приховує і навіть іноді публічно розповідає про них у телевиступах та інтерв'ю в ЗМІ.

Офіційна корупція не боїться правової відповідальності, бо силові органи є частиною корупційної системи. Офіційна корупція не долається перевиборами влади, бо офіційно корумпована влада це вже банда, яку не здолати правовими шляхами.

Вибори 2012 проявили бандитизм у своєму наочному та довершеному вигляді – силові терористичні (залякувальні) акції бандитських угрупувань на користь окремих кандидатів, погрожування розправою та смертю членам виборчих комісій різного рівня на фоні цинічних маніпуляцій суспільною думкою з боку влади.

Вибори 2012 року це рейдерська атака на народні мандати, яка має всі можливості зійти режиму з рук.

Вибори 2012 року наочно засвідчили: 1) поодинокі випадки бандитизму набули системного характеру; 2) влада або негласно покриває бандитизм на виборчих дільницях або не контролює ситуацію в державі.

Дехто говорить, що громадяни змогли протистояти маніпуляціям, зробити вірний вибір і ними можна пишатися. Мені ж особисто шкода громадян, які не зрозуміли, що демократичний режим переродився в бандитський режим, з яким не можна грати в жодні демократичні ігри.

Вибори при бандитському режимі жодного смислу не мають. Проблемну ситуацію необхідно змінювати в інший спосіб.

Логіка бандитського режиму є егоїстичною і нелюдською. Традиційні раціональні підходи (голосування чи вибори) тут не підходять. Щоб добро отримало шанс в умовах абсолютного зла, це зло має бути фізично знищено.

Чи можливо здолати бандитський режим безкровним шляхом?

Зрозуміло, що довго це все продовжуватися не може. І зовсім не тому, що круті пацани у справі відбору прибуткових бізнесів зупиняться, адже жадоба згубила не одного фраєра. І зовсім не тому, що бізнесмени почнуть опиратися бандитизму – нема такого злочину, на який не пішов би бізнесмен перед страхом повної втрати свого бізнесу. Мовчання, з точки зору постраждалих бізнесменів, є найменшим зі злочинів, бо це лише аморальний вчинок. У народу досить скоро просто увірветься терпець. І коли він урветься, банду будуть знищувати фізично.

Чому банда не може зупинитися у нарощуванні своєї діяльності? Тому що зажди існує деяка кількість бізнесменів, які частину свого бізнесу банді вже віддали, а "відбити" ще не встигли. Тому що у банді розподіл незаконних статків зажди нерівний, і кожен хоче збагатитися не менш, ніж інші співучасники. Тому що бандитська зухвалість і завзятість неодмінно веде вперед без упину: а чи можна забрати ще більше, а чи можна принизити досі незалежних, а чи можна нагнути всіх. Логіка банди проста – владарюй над усіма або помри.

Чи можуть політики стати гарантом безкровного руйнування бандитського режиму? Сама практика діяльності українського Парламенту показує, що це неможливо. Адже Парламент має три функції: законодавчу, представницьку і консолідаційну.

Навряд чи обраний Парламент буде виконувати представницьку функцію щодо структури суспільства, оскільки масштаби фальсифікації не дозволять йому це зробити.

За умови відсутності представницької функції Парламенту постає реальна загроза зміни конституційного ладу, якщо врахувати ту обставину, що Конституція так чи інакше підлягає принциповій зміні, на яку у нинішнього Парламента нема консолідованого мандату народної довіри.

Окрім того, український Парламент майже ніколи не виконує функцію консолідації суспільства. Саме тому, навіть у найбільш важкі часи політики продовжуватимуть сваритися.

Новий Парламент – це Парламент недемократично обраний. Це Парламент, в усіх партій якого в принципі відсутнє розуміння про загрози та виклики, що постали перед Україною. Це Парламент, який вестиме суспільство у прірву, до кривавого протистояння. Піар на крові – це ефективний піар, чи не так?

Позиція крупного бізнесу просто дивує. Невже ці досвідчені бізнесмени думають, що в ситуації народного гніву у них буде шанс залишитися безкарними? Невже вони справді думають, що зможуть приховати участь в оборудках бандитського режиму? Невже вони справді думають відсидітися за кордоном? Це просто неабияка наївність. Ніщо не буде забуто, і ніхто не буде забутий.

Чи може щось вдіяти малий бізнес? Зараз він просто чекає, поки його збанкрутять та пустять за вітром. Можливо задля уникнення конфліктів малий бізнес думає домовитися, щоб його залишили у спокої за невеликі відрахування? У бандитського нахабства нема межі. Особливе бандитське задоволення полягає не тільки в тому, щоб відібрати статки, а ще і принизити, довести до втрати гідності, при цьому ще й змусити дякувати за милість, що лишили в живих. Якщо малий бізнес буде вести "страусину політику", то він і стане гарматним м'ясом революції. Це його кров буде литися.

В країні неодмінно буде революція. І це буде немайданна революція. Мирних революцій на Майдані наша еліта не розуміє, бо вони її нічому не вчать. На цей раз організаторів бандитського режиму в країні знищуватимуть фізично. Причому є велика ймовірність того, що на цей раз їм не вдасться сховатися ні в Росії, ні в Білорусії, ні в якихось екзотичних країнах.

Не допоможуть ні пластичні операції, ні солідні іноземні корпорації по замітанню слідів. Бо полювати за бандитам будуть не громадяни, а такі ж, як вони самі, тільки ними ображені. І навіть, якщо втеча вдасться – яке життя буде у бандитських чільників в постійному очікуванні відплати? Адже злочини проти народу не мають терміну давності.

Але це ще не найгірше. Найгірше, коли будуть відбуватися "зачистки" в усіх органах влади; коли за колаборацію зі злочинною владою судитимуть і присуджуватимуть поразку в правах займати державну посаду чи навіть вести бізнес. Найгірше, коли на цілий регіон трудящих людей впаде тавро "донецьких бандитів".

Найгірше, коли країну буде пошматовано. Коли вона дістанеться зовнішнім суб'єктам не цілою, як це можливо ще зараз – цілісною країною ввійти в Росію чи (що менше ймовірно) цілісною країною ввійти в Європу. Найгірше, коли різні частини пошматованої країни опиняться під протекторатом США, Європи та Росії.

Чи такої долі ми чекаємо для України? Чи хочемо ми такого розвитку подій? Тоді чого ми мовчимо і дивимося на те, що сьогодні відбувається в країні? Все вже сказано, всі оцінки вже дано. Майже всім усе зрозуміло. А кому не зрозуміло, то вже мабуть і не доведеться зрозуміти, бо розум їх затьмарено жадобою збагачення чи обслуговуванням цього процесу. Зрештою не всім дано мати відчуття країни і розуміння того, що з нею відбувається.

Потрібно негайно почати радикальні перетворення, щоб вберегти країну від кривавого бунту проти банди. Як знайти спосіб вирішення проблем без крові – це питання має турбувати кожного громадянина. Це питання має задавати собі кожен українець вдень і серед ночі. І не просто задавати питання, а знаходити на нього відповідь.

Чи готові інтелектуали запропонувати такі шляхи виходу з бандитського режиму, які були б найменш криваві? Чи є у нас принципи нової Конституції? Чи є у нас моделі нових відносин влади та бізнесу? Чи є проекти нової структури держави, яка відповідає сучасним вимогам громадського контролю за владою та свавіллям крупного бізнесу? Чи є у нас схеми дерегуляції середнього та малого бізнесу та гарантій від його поглинання крупним бізнесом та тиску влади? Чи хтось думає з нас, як відновити високий рівень освіти, науки, медицини та соціального захисту в державі?

І давайте перестанемо говорити про реформи. Реформи в напрямку західних зразків чудово поєднуються з бандитським режимом. Принаймні бандитський режим зажди можна видати за авторитарний стиль реформ. Нам потрібні не реформи. Якщо ми хочемо зберегти країну, то нам потрібні не реформи, а інновації.

Питання вже не в тому, що Україна в міжнародній ізоляція, а в тому, що ми втратили Україну як перспективну країну зі світовим реноме. Питання не в тому, що держава зруйнована, а в тому, що ми вже не скоро зможемо відновити працездатні державні інститути. Питання вже не у зовнішньополітичному виборі України, а в тому чи збережеться держава Україна як така.

В країні сформовано бандитський режим. Це набагато гірше, ніж поліцейський режим при Кучмі чи режим бардака при Ющенко. Всі бандитські режими закінчуються їх знищенням в процесі кривавого протистояння. Але чим довше ми вагаємося та збираємося опиратися режиму, тим більше крові проллється.