ЗМІНА ІДЕНТИЧНОСТІ

Ідентичність стала основною темою розмови після новорічного привітання Президента України Зеленського на рубежі 2019-2020 років.

Помилки Президента у формуванні нової ідентичності українців

Не дивлячись на основну установку привітання – єдність та об'єднання України, – набір принципів та установок там вгаданий вірно, але самі вони задані геть невірно. Отже ми мали би почути такий зміст принципів та установок.

1) Ідентичність стала складною, не зводиться до набору простих традиційних маркерів (армія, мова, віра – як прості вимоги в такому вигляді не працюють);

2) Складну ідентичність ми не готові запропонувати, але ставлення до старих спрощених ідентичностей має бути терпимим;

3) Нас має об'єднати інноваційне майбутнє, але щоб воно було однакове, над цим потрібно попрацювати;

4) В контексті інноваційного майбутнього змінюються оцінки минулого;

5) В контексті інноваційного майбутнього змінюється робота в теперішньому (вона стає стратегічною, програмною і проектною);

6) Минуле в контексті майбутнього бачиться інакше;

7) В майбутнє ми дивимося, в теперішньому працюємо, на минуле оглядаємося.

8) Інакше оцінене минуле є значиме, символи минулого є значимі.

9) Інакша робота з теперішнім (стратегії, програми, проекти) є значима.

10) Чи належить мова до ядра ідентичності – проблема, яку зараз не вирішити, тому давайте з мовою вчиняти дуже обережно.

Емоційне та професійно вибудуване новорічне шоу стало провалом з точки зору політики. На рівні принципів та установок райтери Президента допустили 10 помилок:

1) У нас немає уявлень про нову складну ідентичність, але про це ми будемо мовчати;

2) Давайте нівелюємо різницю між старими ідентичностями, бо нам потрібна єдність;

3) Майбутнє "...ми уявляємо його однаково – "це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території...", але як саме це буде досягнуто, щодо чого у нас немає єдності, ми про це не скажемо;

4) В контексті такого майбутнього нівелюються різні оцінки минулого, і в чому тоді полягатиме боротьба за майбутнє, ми не скажемо;

5) В контексті такого майбутнього ми не готові змінити роботу в теперішньому, тому згадок про стратегію, програми та проекти не буде;

6) Різні бачення минулого в контексті такого майбутнього нівелюються;

7) Ми дивимося лише в майбутнє, а минуле і теперішнє не значимі.

8) Різні оцінки минулого, різні його символи незначимі, особливо в контексті спільного добробуту та сильних емоцій у молодих людей;

9) Які стратегії, програми та проекти на майбутній рік ми готуємо – ми про це не скажемо, бо їх немає;

10) Нехай кожен береже свою рідну мову, хоча і нормально знати державну мову – але, чи входить мова до ядра ідентичності, про це ми мовчатимемо.

Райтери Президента записали цю промову собі в позитивний актив, бо вона викликала резонанс в суспільстві. Але це не так. Після привітання Президента має творитися єдність, а не просто резонанс. Президент це не шоу-мен, для якого головне це глядацький рейтинг.

Привітання Президента не має поглиблювати розкол в країні. Якщо привітання поглибило розкол і флеш-моби з хештегами "#КакаяРазница" чи "#РізницяЄ", то це непрофесійно зроблене привітання.

Завдання політичного лідера чи навіть державного діяча – створювати та поширювати нові ідеали. В часи криз, революцій та війн, ідеали перестають бути просто цінностями, вони мають поширюватися у вигляді переоцінених цінностей – нових початків, нових принципів, нових установок.

Сучасний стан проблеми ідентичності

Остання книга Френсіса Фкуяма "Ідентичність: запит на гідність та політика ресентименту" ("Identity: The Demand for Dignity and the Politics of Resentment", New York: Farrar, Straus and Giroux. 2018. (pub. date September 2018)) вже на рівні перекладу набула скандалу. Інакші, ніж наведений тут, переклади не дуже точні, бо мова не йде про "попит" замість "запиту" (Фукуяма нічого не говорить про ринок ідентичностей), мова не йде про "вимогу" замість "запиту" (бо гідність ні в кого не вимагають, її виборюють через суспільно оформлений запит). Що ж до російського, ще більш скандального, перекладу, то там взагалі намагалися приховати усі дражливі моменти. "запрос на достоинство" приховали під "стремление к признанию" (політологічний термін психологізували, бо "гідність" нагадувала б українську Революцію Гідності). При цьому "политика ресентимента" приховали під "политика неприятия", бо ресентимент надто прямо вже вказував би на те, що відбувається зокрема в Росії.

З самого початку Фукуяма ділить політичний процес на політику гідності і політику ресентименту. Перша політика спрямована на творення нових підстав для гідності. Друга політика спрямована на групові образи, почуття приниження, на підозру, що ними нехтують, тобто на відновлення упослідженої гідності. Причому адепти ресентименту визнають один одного.

Фукуяма в основу розуміння ідентичності кладе широко використовуване ним з Платона поняття "тімос", тобто частинка душі, яка пристрасно жадає визнання і поваги людської гідності. Тут він розрізняє дві установки: на ізотімію (установка на рівну гідність, бути не гіршим за інших) та мегалотімію (установка на виняткову гідність, бути кращим за інших). Мегалотімія існувала завжди, її неможливо подолати, її можна лише пом'якшити. Способи пом'якшення (вирівнювання до ізотімії) завжди вдосконалюються через теорії і практики права та політології. Причому ліберальна демократія більше не слугує ізотімії, бо з'являються нові форми мегалотімії, які потребують своєї політичної організації.

Ідентичність, яка прийшла з психології від Еріка Еріксона з 50-х років минулого століття, соціалізувалася і породила окрему політику ідентичності – управління спільністю уявлень та інтересів соціальних груп та держав. Основою політики ідентичності стало уявлення про гідність (спосіб оцінки значимого в структурі Я-група-суспільство).

Структура ідентичності, яку пропонує Фукуяма: 1) біологічні, тваринні, матеріальні засади, бажання, потреби; 2) раціональні засади: особисті, групові, соціальні, національні, громадянські; 3) засади гідності (тімос, вмістилище гордості, сорому, гніву, жаги (прагнень, а не бажань чи потреб)). Третя частина регулює вибір між першою та другою, а також вибір між різними раціональними рішеннями та вибір між раціональним та ірраціональним.

Саме третя частина структури ідентичності задає структурну динаміку. В цій третій частині постійно відбуваються зміни того, що вважається гідним і що вважається негідним.

Політичні теорії ідентичності ускладнили уявлення про ідентичність. Політична ідентичність розрізняє внутрішні та зовнішні установки. Внутрішні – на аутентичність, щирість, справжність. Зовнішні – на визнання і відтак гідну оцінку інших.

З зовнішньої гідної оцінки більшості та установки на ізотімію походить демократія. З зовнішньої гідної оцінки меншості походить аристократія, монархія та диктатура пролетаріату.

Фукуяма говорить про революції гідності як революції, що були спрямовані на переоцінку структур зовнішнього визнання – Велику Французьку, "арабську весну" та Революцію Гідності в Україні 2013-2014. Також пролетарські революції побудовані на формуванні класової мегалотимії. Водночас домінуючим залишається процес на формування ізотімії.

Демократизація гідності означає, що установка на ізотімію домінувала протягом останнього часу в усьому світі. Демократизація, мультикультуралізм, толерантність, політкоректність – все це ознаки установок на ізотімію.

І тут проявляється двоїстість – устремління до всезагального визнання індивідуальних людських прав та до колективного визнання, основаного на національних ознаках. Перша породжує ідентичність людини (в історичній формі прав людини), друга породжує національну ідентичність (спільність мови та культури).

В сучасних суспільствах різниця між правими і лівими стирається до центризму, а найбільш динамічними щодо політики ідентичності стають нові політичні групи – національні та релігійні, а також нові радикальні групи (феміністки, ЛГБТ, екологи тощо).

Повсюдно у світі виникає проблема гідності – на гідність зазіхають держави, групи, класи, релігійні спільноти. Є декілька вирішень цих проблем. Одне з них – "терапевтичний підхід", що походить з психотерапії, і створює так зване "психотерапевтичне суспільство" в результаті "терапевтичної революції" (психотерапія та психокорекція стають інститутом). В такому суспільстві щастя людини залежить від його самооцінки (установка на внутрішню ідентичність).

Є ще один підхід – ресентимент (перекладання провини на якусь групу чи суспільство в цілому і бажання помсти, відвоювання привілеїв чи виборювання влади). Його використовують різні з тих чи інших причин маргінальні групи нових чи відтворюваних ідентичностей. Ці групи сповідують установку на мегалотімію, тобто виняткову ідентичність з агресивним устремлінням на помсту і реванш. Ці групи узурпують порядок денний.

Основна проблема сучасного світу – творення інклюзивної національної ідентичності. Фукуяма говорить про чотири шляхи формування національної ідентичності. Перший шлях – вигнання (виселення) через кордон на нові території чи знищення чужих мовно-культурних груп. Другий шлях – зміна кордонів відносно розмежування мовно-культурних груп, які визнаються своїми. Третій шлях – асиміляція меншин і створення гомогенної спільноти. Четвертий шлях – перебудова національної ідентичності з урахуванням особливостей спільноти (творення кредо чи кредової (узгодженої) ідентичності). Всі шляхи можуть бути як мирними, так і насильницькими.

Допрацювання концепції Фукуями в контексті швидкого часу за змін ідентичностей

Проблема книги Фукуями в тому, що в наш швидкий час, тобто в час кризи, війн, революцій і взагалі передсингулярності, значення має не так сама структура ідентичності, як організаційні форми зміни структури ідентичності і способи її зміни. Інакше кажучи, пропозиція Фукуями в главі "Що робити?" – іти далі шляхом ліберальної демократії, переслідувати установку на ізотімію, а не на мегалотімію чи ресентимент – дуже абстрактна. Саме в цьому недопрацювання Фукуями. У мене немає часу писати цілу книгу, тому я перехід від ідентичності до самовизначення викладу коротко.

Ресентимент в ситуації війни отримує своє підкріплення і може бути виправданий дуже просто – є війна, є вороги, отже ми правдиво ображені. Ресентимент під час війни інституціоналізується – наприклад, створюється інститут ресентименту (він же національної пам'яті). Під час війни процеси ресентименталізації стають масовими: 1) відключи мислення (якщо воно було) або не намагайся мислити; 2) спирайся на колективну пам'ять, а не на історичну освіту; 3) задіюй уяву лише для фантазій про підозру, помсту, компенсаторні квоти, червоні лінії і т.д.; 5) в комунікації підозрюй чужих і "розганяй зраду"; 6) хай би що негативне не робили свої (крадіжка, мародерство, договорняки з ворогом) їм все прощай, і хай би що позитивне не робили чужі (критика, експертна оцінка, інновації) їх підозрюй і викривай; 7) територія, мова, культура належать до ядра ідентичності, а хто так не вважає, той зрадник. Фукуяма навіть приблизно не уявляє всю мерзенність інституційного ресентименту в Україні та в Росії.

Гідність постійно зазнає інфляції, тому гідність підлягає постійному ускладненню. Уявлення про інфляцію гідності у Фукуями відсутні. Лише інакше, складніше і помірне через самовизначення може найбільш суттєво змінювати ідентичність в швидкому світі. Відтак усі маргінали та радикали, що спрощують, не можуть сформувати кредо, бо їх кредо завжди буде мегалотімією, а не ізотімією. Феміністки, фундаменталісти, націоналісти ніколи не здатні створити кредову ідентичність, бо їх установка мегалотімії та їх ресентимент руйнують єдність.

Питання, якого уникнув Фукуяма – як змінюється тімос, адже ресентимент не здатен до зміни тімосу. Чисто формально структура тімосу змінюється циклічно. Самовизначення ніколи не відбувається в цінностях, бо цінності це завжди старі ідентичністні структури. Самовизначення завжди відбувається на рівні інакших принципів. Такі принципи проникають в деякі соціальні групи, для яких вони стають новим кредо. Потім ці групи поступово розширюються, принципи соціалізуються через ДОГОВІР і визначаються структурами гідності як значимі і відтак перетворюються на цінності. Потім з часом настає нова криза, яка вимагає переоцінки цінностей і нових принципів. І все повторюється знову.

Це принципово міняє сам предмет дослідження – з ідентичності на самовизначення. Тобто дослідження Фукуяма вже відстає від часу. Адже ми говоримо не просто про процес зміни ідентичності, а про принципово інакший процес – самовизначення. Якщо ідентифікувати себе можна фіксовано і лише з тим, що було чи є наявним, то самовизначення це неперервний процес, тобто самовизначитись можна завжди по-інакшому, в тому числі у принципово нових чи навіть інакших змістах, яких ще нема, які ще належить створити.

Важливим контекстом самовизначення є уявлення про "психічний суверенітет" – процес індивідуального буття людського "Я" в сучасному суспільстві, який дозволяє не лише зберігати аутентичність, щирість, справжність своєї індивідуальної ідентичності в контексті нав'язуваних ЗМІ та впливовими соціальними групами порядку денного та дискурсу, але і самостійно її змінювати.

Право на психічний суверенітет не може бути заперечно, воно не обов'язково має бути визнано на рівні Конституції, але має входити в кредову ідентичність. Геть руки від мого самовизначення, від моєї мови, від моєї культури, якщо це агресивно вас не зачіпає. Моя гідність визначається мною, якщо вона складніша за кредо, бо вона не суперечить йому, а перевершує його. В основі діяльної соціалізації психічно суверенної особи лежить не надана свобода, а моя самореалізація в індивідуальному та груповому сенсі, якщо ця самореалізація складніша за наявні в суспільстві траєкторії соціалізації. В основі мого усуспільнення лежить договір, а не закон. Хто зі мною не домовився шляхом укладання договору, не має жодного права на мою увагу, мій час, моє життя і мій громадянський обов'язок.

Самовизначення полягає у праві на ускладнення колективної ідентичності супроти мейнстриму. А це означає право на творення індивідами "мікрогруп інакшого", якщо це інакше не просте та радикальне (як от феміністки, фундаменталісти та націоналісти), а складніше і помірне. Відтак і проблема колективної ідентичності в швидкі часи, в швидкому світі, в якому ми зараз і опинилися, має бути переоформлена в проблему самовизначення через інакші принципи, початки та установки.

Тімос не існує як примордіальнший чи самозмінний. Тімос моделюється суб'єктно і конструктивно змінюється. В породженні інакшого тімосу з'являються нові смисли та перспективи (уявлення, що відсутні у Фукуями). Самовизначення це процес оновлення тімосу, що має принциповий, смисловий та перспективний характер. Суверенітет над майбутнім постає з тімосу лише тоді, коли тімос окрім уявлень про минуле та теперішнє, містить уявлення про майбутнє. Адже ресентимент продукує не лише реваншизм, але і викривляє хронополітику. Тобто ресентимент як орієнтований винятково на присутність минулого в теперішньому в принципі не здатен працювати з майбутнім, яке сприймає як втрати чи погіршення ситуації. Отже змінюваний тімос це складна модель поєднання психічного індивідуального суверенітету з колективним суверенітетом над майбутнім.

В колективній ідентичності потрібно ускладнити розуміння структури ідентичності з точки зору динаміки ідентичності взагалі та динаміки кредо зокрема. Тобто питання, якого уникнув Фукуяма, – як твориться кредо? У структурі кредової ідентичності є: 1) ядро і периферія (в сферичній онтології); 2) вісь і відгалуження (в осьовій онтології); 3) глибинний шар і поверхневі шари (в шаровій онтології; 4) вузол і локус (в мережевій онтології). Можна розглядати ідентичність в будь-якій версологічній організації, але уявлення про самовизначенні базується саме на мережевій онтології, де є декілька вузлових початків, навколо яких групуються локусні принципи та установки. Тобто перехід від ядерної онтології ідентичності до мережевої онтології самовизначення складає суть нинішніх епохальних змін.

Візьмемо для простоти розуміння сферичну онтологію. Ядро ідентичності є і в особистій, і в груповій, і в колективній, і в національній. Але лише в національній ідентичності ядро утверджується як загальноприйнятне кредо дуже драматично. В колективній чи груповій ідинтичностях ядро може бути вибудовано лідерсько-волюнтаристським чи ідеологічним чином як умова існування групи. В особистій ідентичності динаміка розподілу на ядро та периферію залежать від типу психіки і наявності та способу її розвитку.

У спокійні часи зміна ідентичності відбувається лише завдяки її периферії. Але у швидкі часи (кризи, війни, катастрофи, в передсингулярні періоди) саме ядро будь-якої ідентичності стає змінним. Деякі елементи ядра можуть переміщатися на периферію і заміщатися новими ядерними змістами. Це – осмислена і перспективна ідентичність. Деякі елементи периферії можуть переміщатися в ядро і заміщувати нові (недавно внесені) елементи, які, навпаки, переміщаються на периферію. Це – малоосмислена, архаїчна і безперспективна ідентичність. Якщо в ядрі зосереджуються винятково структури травматичного минулого і все прогресивне і перспективне переміщається на периферію, ми маємо справу з ресентиментом, тобто з ідентичністю образи і помсти.

Проблеми української ідентичності. Чи належить до ядра ідентичності мова, особливо через безперспективність більшості мов, окрім англійської та китайської? Чи входить в ядро ідентичності взагалі релігія, чи може релігія відходить на периферію кредо і може залишатися лиш в ядрі групових та індивідуальних ідентичностей? Чи входить в ядро ідентичності раса, стать, територія? Як довго ще зберігатимуться нації? (плюньте в очі тим, хто говорить про їх вічність). Чи є рівними в перспективному сесні групи ядерної (ядерники) та периферійної (периферійники) ідентичностей? Як бути з людьми мережевого самовизначення, з мікрогрупами інакшого – адже вони є не ворогами ідентичності, а противниками самої ідентифікації як архаїчного процесу?

Кредова ідентичність в швидкі часи не є цілісною, не єднає нації, фрагментує їх. Кредова ідентичність в швидкі часи зазнає змін. Проблема у тому, що кредова ідентичність, затверджена структурами гідності як цінності для більшості, гібридизується і руйнується. Кредова ідентичність відтак не є більше опорою для єдності. Можливість єдності переміщається у принципово інший процес – процес зміни колективної ідентичності.

Кредова ідентичність в швидкі часи не може бути сформована на засадах минулого, не може бути сформована ЗМІ, окремими радикальними групам. Влада взагалі знаходиться в стані смислової та перспективної дезорієнтації. Відповідь на питання "Навіщо нам бути разом?" не формулюється владою, вона формулюється на рівні нового Суспільного Договору та Інаваційної Конституції.

Кредо ідентичності українців

З досвіду роботи над Суспільним Договором та Інаваційною Конституцією можна сформулювати кредо української ідентичності в запропонованій тут інаваційній структурі – через ядро та периферію ідентичності.

Ядро ідентичності. Ми, українці, живемо разом задля спільного суверенітету над майбутнім (задля розробки та реалізації переможної, переборної позитивної стратегії на основі стратегічних компетенцій), співволодіння та співуправління спільним, для творення Республіки (а не держави), громад (а не народу), самоуправління (а не влади), задля спільної реалізації проектів та програм на умовах публічно-приватного партнерства, задля підтримки екосистеми через гармонійну взаємодію людини, суспільства та природи.

Периферія ідентичності. Деякі з українців разом задля збереження та розвитку суспільного спадку: автентичної території, української мови, національної культури, національних традицій, для оцінки минулого як травматичного та для реваншу в теперішньому (архаїчна периферія). Деякі з українців разом задля самореалізації та самовизначення кожного на принципах психічного суверенітету, задля прориву в інакше та для творення інавацій, для збереження та розвитку мислення, для творення єдиного вселюдства (перспективна периферія).