ПОЗИТИВНІ СЦЕНАРІЇ ПО ДОНБАСУ

Ми не виграємо війну, допоки не готові змінити установки нашої політики, нашої групової громадської діяльності і нашого індивідуального переживання.

Наявні установки в'їлися в ментальність, в плоть і кров нашої громади. Їх можливо змінити лише довгим перевихованням чи великою війною з рефлексією поразок.

1. Ми граємо в чужу гру, а не в свою. 2. Ми захищаємо свою слабку позицію, а не намагаємося її принципово змінити, посилити і агресивно нав'язати іншим. 3. Ми опираємося на героїв та на національний міф, а не на інаваторів-мислителів та на світовий чи вселюдский міф.

Фронтирна країна завжди існує в світових масштабах, і повсякчас в історії руйнується, якщо не в змозі робити зусилля і досягати цих масштабів.

Ми ніколи не зможемо вирішити проблему війни з Росією, якщо не почнемо грати свою гру і руйнувати гру чужу. При цьому своя гра ведеться по своїх правилах, за свої цілі і з сильної позиції.

Мінський формат, Нормандський формат, Будапештський формат це чужа гра. "Формат Донецького аеропорту" – це наша гра, хоч і заснована на втратах. Є інші способи своєї гри, невійськові, але вони вимагають інтелектуальних зусиль.

Тобто є небагато сценаріїв, які дозволяють створити сильну позицію у протистоянні з набагато сильнішим суперником. Всі такі сценарії пов'язані з різними способами інтелектуальних та організаційних зусиль, за якими стоять інновації та інавації.

Виграти війну чисто військовими засобами можливо, але для цього потрібні інаваційні військові технології і сильна воля військового стратега. Ми не захотіли іти цим шляхом, бо традиційно не покладаємося ані на інтелектуалів, ані на воїнів. Ба більше – ми їх боїмося.

Виграти війну на виснаження теж можливо, але для цього потрібні соціальні інавації і сильна воля політичного стратега для їх впровадження. Ми не захотіли іти цим шляхом, бо традиційно покладаємося на торгашів та злодіїв при владі. І при цьому ми їх ненавидимо. Спроба замінити їх на відомих медіа-персон нічого не дасть.

Виграти війну за участю міжнародної демократичної спільноти і з мінімальним застосування військової сили для стримування агресії теж можливо, але для цього потрібне авторитарне стратегування, тобто стратегічна шахова гра в умовах обмеженої демократії всередині України.

Ми спробуємо показати, як можна виграти війну за участю міжнародної спільноти з поміркованим застосуванням військової сили.

Перший крок – зруйнувати чужу гру, запропонувати свою гру і посилити свою позицію. Щоб посилити позицію, необхідно змінити концептуальне бачення ситуації.

Донбас тимчасово виводиться з України, поки Україна переінакшується

Інакше концептуальне бачення ситуації таке. Ми вели декілька війн – традиційну збройну, інформаційну, економічну, дипломатичну. Зараз по всіх цих напрямках намітилася рівновага та замороження, що грає на користь агресору.

Але також ми ведемо ще одну війну: Росія екологічно знищує Донбас, Україна екологічно нищить Крим. Якщо на Крим Росії в екологічному сенсі начхати, для неї він лише військова база, то Україні на Донбас не начхати.

Саме тому Україна має оголосити Донбас міжнародною зоною соціо-гуманітарної та екологічної катастрофи, що її наслідки відчує світ далеко поза межами Донбасу й України. На цих підставах, Україна виводить Донбас за межі власної юрисдикції і оголошує його зоною екологічної катастрофи з міжнародним управлінням, з метою подолання катастрофи шляхом реалізації міжнародних же програм і проектів, скажімо, років на 10-20 з чітким описом кроків, як туди після проробленої роботи повертається інакша Україна.

Україна на рівні ООН приймає нормативні документи виведення Донбасу під міжнародний суверенітет і повернення його під власний суверенітет. Цей перший крок змінює міжнародний статус Донбасу. Його публічні установки такі – Україна опинилися заручником світового протистояння, що зруйнувало Донбас; тепер світ має допомогти Україні зупинити катастрофу і відбудувати Донбас.

Це дасть можливість Україні підготуватися до інтеграції Донбасу у інакшу Україну.

Інакша Україна означає фундаментально змінену Україну, тобто на території України проводиться декілька взаємопов'язаних процесів.

Перший – приймається інаваційна Конституція і принципово змінюється політична і соціо-культурна модель України.

Другий – процеси функціонування і процеси розвитку розділяються в державному та муніципальних бюджетах. Бюджети розвитку стають ініціаторами масштабних проектів та програм, куди включається бізнес.

Третій – для виконання таких масштабних проектів приймається законодавство про публічно-приватне партнерство і запускається процес програмно-проектної публічно-приватної діяльності, де для бізнесу і публічних структур прописуються норми взаємодії у масштабних проектах.

Четвертий – на рівні Президента створюється дві принципово різні структури управління: "Ситуаційна кімната" та "Стратегічна кімната". Перша структура займається ефективним і повсякчас кризовим менеджментом ситуацій. Друга структура займається безперервним процесом стратегування з застосуванням амбівалетних стратегій та використовуючи петлі Бойда.

Ці процеси теж відбуваються протягом 10-20 років. Потім відбудований Донбас повертається у інакшу Україну.

Гра в Будапештський формат через ООН

Гра в Будапештський формат можлива лише тоді, коли Україна повністю поламає гру міжнародної спільноти разом з Росією в Мінський формат та в Нормандський формат.

Водночас Будапештський меморандум, на якому зазвичай пропонують будувати Будапештський формат, дає для України дуже слабку позицію.

Але цю позицію можна посилити. Покажемо схематично, як можна посилити позицію України по Будапештському меморандуму.

Україна, як одна з країн-засновниць ООН, звертається в ООН за роз'ясненнями щодо статусу Будапештського меморандуму з такими запитаннями.

1. Який статус Будапештського меморандуму, чи можна його розглядати як договір, в якому Україна відмовляється від ядерної зброї, а інші сторони гарантують їй територіальну цілісність? Україна нагадує, що цей статус має бути визначено ООН прямо і недвозначно, бо мова іде про долю цілої країни і будь-які непрямі чи неоднозначні формулювання означатимуть відмову у відповіді на питання.

2. Якщо Будапештський меморандум має статус юридично нікчемного документу, то Україна хотіла би денонсувати цей документ через ООН. В такому разі Україна залишає за собою право відновлення ядерного потенціалу. Нагадаємо, що участь України в Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї, як в українському, так і міжнародному правових полях, є "обумовленою (conditional) " саме Будапештським меморандумом і його чинністю. І за умови визнання його "нікчемним", Україна не є пов'язаною жодними зобов'язаннями щодо ядерної зброї.

3. Якщо Будапештський меморандум має статус договору, то Україна вимагає від членів ООН, підписантів Будапештського меморандуму, дієвого виконання гарантій щодо відновлення суверенітету України над Кримом і Донбасом. В разі, якщо Росія не погоджується на це, вона має бути виключена з ООН, чи, принаймні, втратити статус постійного члена Радбезу ООН, оскільки він і так є доволі "проблематичним" з огляду на неправову природу "спадковості" Росії по відношенню до СРСР.

4. Якщо ООН в особі підписантів Будапештського меморандуму не погоджується з вимогами України, то Україна виходить з ООН.

5. Україна має заявити, що національно-державна модель ООН, в якій протиріччя між сильними країнами вирішуються за рахунок слабких країн, недієва, не має смислу і безперспективна. Як країна-засновник ООН Україна має на це моральне право. Україна має закликати інші країни до створення нової світової організації, де буде реалізовано недержавну модель членства.

Це дуже серйозна гра з дуже серйозними наслідками не лише для України, але і для світу. Світові не потрібна така недієва ООН, яка хоче вирішувати проблеми західних країн з Росією через руйнування територіальної цілісності України.

Масштаб гри і своя позиція

Можна критикувати, корегувати і покращувати кожну з цих моделей. Але зверніть увагу, що кожна з цих стратегічних моделей має світовий масштаб, пропонується як інаваційна ініціатива України, ламає гру сильних країн разом з Росією, нав'язує гру України, посилює позицію України і дає можливість хоч якось перемогти.

Перша стратегічна гра-схема-модель переводять ситуацію у простір, де Росія практично мало що може зробити. Друга стратегічна гра-схема-модель роблять ціну поразки України неприйнятною для Заходу та Росії.

Водночас обидві ці стратегічні гри-схеми-моделі можливі лише за умови наявності центру стратегування в Україні. Ані РНБОУ, ані Інститут Стратегічних Досліджень не є такими центрами. Тобто, щоб грати стратегічно, потрібні стратегічні гравці, а не політики і не дослідники чи аналітики стратегій. Ці стратегічні гравці мають бути включені в систему прийняття державних рішень.

Друга умова це мужність умовного правлячого класу. Україна, як власне і решта світу, вже давно не мають мужніх політиків. Субпасіонарність та субдомінантність світової політики дозволяє такому гопнику як Путін творити все, що забажається.

Третя умова це легітимність мислення в Україні. Допоки мислення під забороною і країною панує інтелектофобія, навіть розроблені перспективні моделі стратегії не можуть бути впроваджені і розвинуті.

Будь-яка участь у чужій грі це шлях до програшу у війні. Якщо ми не здатні все це зробити, потрібно готуватися до важкої і трагічної поразки і до розколу України. Це принаймні чесно.

Тарас Бебешко

Сергій Дацюк

Володимир Нікітін

Юрій Чудновський

FFF