Статус влади та законності в Україні

Історія режимів та персональних визначень влад в Україні

З 1991 по 2001 – транзитна демократія.

2001-2004 – авторитаризм Президента Кучми, олігархія.

2005-2010 – транзитна демократія, охлократія самого Ющенко та олігархія, що підкуповувала оточення та рідних Ющенко.

2010-2012 – авторитаризм Януковича, олігархічно-бандитський режим.

2013-2014- диктатура Януковича в ситуації олігархічно-бандитського режиму.

З 18 лютого 2014 року – кривава диктатура Януковича.

Легітимність та законність в нинішній революційній ситуації

Законною влада вважається до тих пір, поки вона не починає вбивати власний народ.

Закон в правовій традиції має суттєві обмеження – він повинен бути визнаний народом, тобто легітимним. Порушення прав народу веде до розриву між правом і законом.

В такому разі діє право, а не закон.

Єдиним суб'єктом права є народ, а не будь-які органи навіть дуже законної влади. Лише народ визначає, що є легітимним. Втрата легітимності влади, не дозволяє їй посилатися на власну законність.

Нелегітимна влада не тільки втрачає право приймати законні рішення, але і сама опиняється поза законом.

Інакше кажучи, влада самостійно може називати себе законною лише до того часу, допоки це право не заперечує народ.

Після втрати легітимності всякі посилання влади на свою законність є брехливими.

З 18-го лютого 2014 року влада Президента, влада Парламенту, судова влада і силові органи в Україні більше не є легітимними, а тому не можуть також вважатися законними.

Влада, яка зі зброєю воює з власним народом, є кривавою, як би вона себе не виправдовувала законними діями проти терористів, екстремістів чи проти опозиції, яка нібито рветься до влади.

З 18 лютого 2014 року Янукович втратив право вважатися Президентом України. Янукович є кривавий диктатор.

З кривавими диктаторами не ведуть переговорів, їх арештовують і піддають народному суду.

Легітимність такого "Президента" може бути поновлено на короткий момент – на час складання заяви про відставку.

Парламент має виконувати волю народу, а не диктувати йому свою волю.

Коли Парламент перестав виконувати волю народу і прийняв закон про заручників (так званий закон про амністію), він фактично він втратив легітимність.

Зараз ми маємо нелегітимний Парламент в Україні.

Легітимність Парламенту може бути відновлено тимчасово і лише в двох випадках – коли і якщо Парламент приймає рішення про відміну попередніх неправових рішень та коли і якщо приймає рішення про переобрання всієї нелегітимної влади – Президента і самого Парламенту.

Всі інші рішення Парламенту не є легітимними.

Суд та силові органи, що діють на боці нелегітимної виконавчої та законодавчої влади є також нелегітимними.

Їх легітимність може бути поновлено в одному випадку – в процесі осуду кривавої тиранії представників інших гілок влади.

Місцева влада, яка користується підтримкою місцевих громад, є єдиною легітимною владою в Україні. Саме рішення місцевих влад отримують статус законності.

В сьогоднішній ситуації місцева влада отримує повноваження відміняти будь-які рішення центральної влади.

Місцева влада створює свої виконавчі та судові органи влади, які повертають легітимність цим органам, які дискредитували себе впродовж останнього часу.

Також місцева влада має створювати народні дружини для охорони громадського порядку.

В ситуації громадянського протесту народу лише центральні органи протестантів є легітимними для всієї України.

Громадянський протест, який здійснює соціальні зміни в суспільстві, стає революцією.

Революційна доцільність не може співвідноситися з законністю дореволюційного часу, яка власне і привела до революції. Якби наявний закон був легітимним, не сталося б революції.

Революційна доцільність має своє право і творить свій закон.