Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/18/77722.htm

Партії: минуле без майбутнього

19.06.2008___ Сергій Дацюк, для УП

Політичні партії сьогодні стали основним інститутом вироблення, публічного представлення та втілення державної і муніципальної політики, від якої безпосередньо залежить якість життя.

Разом з тим, партійні система та діяльність продовжують створювати періодичні політичні кризи в країні, а довіра до партій загалом втрачається. Останні вибори в Києві це наочно довели.

Стан партій та партійної системи ставить декілька серйозних запитань.

Чому всі партії стрімко втрачають легітимність?

Чому вже доволі багато партій (Рух, НДП, СДПУ (о), НУ), являючи собою партії влади, не знаходять, врешті-решт, в собі сили, щоб змінитися, і після чергової кризи ідуть у політичне небуття?

Що чекає на нинішні потужні ПР та БЮТ в недалекому майбутньому?

Чи можлива партія нового типу, і яка вона повинна бути?

Партійні групи влади та їх домінуючі ресурси

До короткої історії партій, з часів здобуття Україною незалежності, пропонується в даній статті застосувати концепцію про домінуючий тип ресурсу партійного впливу, (розроблену ще в 1998 році). Домінуючий ресурс партії це її системостворюючий ресурс, від якого залежать всі інші ресурси.

Приведена періодизація партій влади є приблизною, оскільки до 2006 року таке поняття як партія чи група партій влади може бути використане за ознакою інтегрального політичного впливу на владу, а не за інституційною ознакою.

Отже:

"Група 239" — 1990-1994 — номенклатурний ресурс, партійну основу якого в парламенті складали: чиновники та партійно-господарський актив КПРС-КПУ. Це прообраз майбутньої парламентської більшості та нинішньої парламентської коаліції.

КПУ та НРУ — 1994-1998 — ідеологічний ресурс. НРУ протистояв КПУ в стінах парламенту. Ця ідеологічна боротьба партій була доволі неадекватною важкій економічній ситуації, яку намагався приборкати президент Кучма. Конфлікти парламенту та президента породили Конституційну угоду (1995) та нову Конституцію (1996).

НДП — 1998-2001 — адміністративний ресурс, демократія, як абстрактний публічний принцип, перетворення адмінресурсу у власність та преференції для бізнесу, як реальний принцип політичної дії.

Партійний вплив в той період виходить за межі парламенту, НДП тривалий час має свого прем’єр-міністра та прихильність президента, веде боротьбу з партією "Громада", яку створив відсторонений з її допомогою від прем’єрства Лазаренко.

Мажоритарно-пропорційна виборча система вперше дозволяє політично переграти комуністів: маючи найбільшу підтримку на виборах у парламент. КПУ програє НДП, яка за рахунок мажоритарників створює більш впливову фракцію та пропрезидентську парламентську більшість.

СДПУ(о) — 2001-2004 — олігархічний ресурс, публічний принцип "економічне зростання понад усе", реальний принцип дії "влада і мас-медіа на службі у бізнесу, що зайнятий тотальним дерибаном".

СДПУ (о) здійснює владу через Адміністрацію президента, впливову фракцію в парламенті, мас-медіа, суди різних рівнів тощо.

Чому партії влади змінювалися разом зі зміною домінуючого типу ресурсу?

Тому, що партії не мали уявлення про домінуючий тип ресурсу, не розуміли необхідності змінюватися відповідно до того, як змінювалася соціальна структура країни та її політична система.

Партії влади, як правило, не могли конвертувати свій наявний ресурс у новий тип домінуючого ресурсу і відповідно втриматися при владі у наступному політичному циклі.

Найцікавіше, що Віктор Медведчук, напередодні виборів 2002 року, зрозумів, що лідерський ресурс буде наступним домінуючим ресурсом, і спробував його здобути — багато хто пам’ятає ті рекламні ролики і троянди в них.

Але виявилося, що гроші та медійний вплив не конвертуються автоматично у лідерський ресурс. Він зрозумів це у 2004 році і, до його честі, сам заявив про закінчення (призупинення?) своєї публічної політичної кар’єри.

Помаранчеві події 2004 року призвели до послаблення позицій олігархів, які погодилися діяти за певними правилами, тобто здійснювати владу через партії, без тиску на мас-медіа, почасти зробити вигляд, що влада та бізнес відокремлюються одне від одного.

В 2004 році політична система змінюється: вводиться пропорційна виборча система (2006), коли формується парламентська коаліція, що створює уряд (який потім конфліктує з партійним президентом).

За таких умов, в новій ситуації пропорційної системи виборів найпотужнішим ресурсом стає ресурс публічної довіри, а отже лідерський ресурс, як основний чинник такої довіри.

СПУ — 2004-2007 (у складі двох різних коаліцій). Єдиним ресурсом цієї партії був залишковий від минулого лідерський ресурс, який дозволив шляхом ситуативного партнерства прийти до влади перший раз, і шляхом зради своїх колишніх політичних партнерів отримати владу вдруге.

Але поразка була швидка, наочна та повчальна. Нині СПУ за межами Парламенту.

НУ — 2004-2008. Президент країни, як лідер партії та основний партійний ресурс — сильний, за наявності рейтингу, та, водночас, слабкий з його падінням. Повна відмова від стратегування і часткове передання країни в зовнішнє управління США з намаганням інституційної фіксації цього — СОТ, НАТО.

Партія знаходиться в стадії розпаду.

БЮТ — 2004-(2008-2009-?) Харизматичне лідерство, щодо якого решта партійних ресурсів є вторинними — програмна діяльність партії, організаційна демократія в партії, експертне знання.

Відмова від стратегування на користь соціального популізму, міфології прориву та відстоювання Європейського вектору зовнішнього управління. Партія знаходиться у передкризовому стані.

Партія Регіонів — 2006-(2010-2011 (?). Вузько-регіональне представництво, як принцип побудови партії, підпорядкованість бізнес-підтримки та лідерський ресурс. Повна відмова від стратегування на користь завуальованого російського впливу — "російська мова", "не-НАТО", регіоналізація країни, як завуальований федералізм з виокремленням російськомовних регіонів.

Проблеми та конфлікти всередині партії все більше посилюються.

Отже, політичний цикл партійних груп влади в Україні тісно пов’язаний з періодом між виборами і становить приблизно 3-5 років.

Після цього владна група, блок чи партія, як правило, ідуть у політичне небуття. Щодо СПУ та НУ така циклічність вже спрацювала. З ПР та БЮТом все ще не ясно. Але є серйозні підстави вважати, що цим партіям також лишилося недовго — цикл у 3-5 років ними може бути витримано.

Проблеми партій в ситуації пропорційної виборчої системи

Варто розрізняти проблеми виборчої системи та проблеми діяльності партій в політичній реальності. На авторову думку, більшість проблем партій не пов’язані з політичною системою. Отже такі проблеми лежать в площині реальної політики — їх можна і потрібно долати, незалежно від зміни політичної системи взагалі, чи виборчої, зокрема.

Партії, засновані на лідерстві (партії однієї людини), стикаються з проблемою конкуренції щодо лідера всередині партії. Найяскравіший приклад — БЮТ — заснована на харизматичному лідерстві.

Але партійний лідер тільки тоді може виграшно виглядати і мати незаперечний авторитет всередині партії, коли поряд з ним винятково його соратники, які не такі яскраві, як лідер, та на 100% лояльні до нього.

Отже принцип формування таких партій — перш за все, лояльність, а вже потім компетентність. Цей принцип працює прекрасно на виборах і в процесі створення коаліції, але він перестає працювати в процесі здійснення влади — як у парламенті, так і особливо в уряді.

Причому, навіть коли в партії немає лідера, але партійне лідерство є базовим ресурсом, всі партії змушені мати лідера. В такій ситуації опинилася в 2001 році "Наша Україна", де йдеться про рейтингове лідерство: тобто рейтинг довіри виборців диктував лідерство.

В такій же ситуації опинилася і Партія Регіонів, де публічне лідерство є адміністративно-делегованим, а тіньове лідерство продиктоване фінансово-корпоративним забезпеченням партії з недиверсифікованого джерела. Підтримка ж виборців спричинена регіональним походженням цієї партії.

Цікава ситуація з СПУ. Це партія, як і КПУ, походить з часів початку незалежності. Але в нових умовах, коли ідеологічний ресурс виявився вже не домінуючим, партія лишилася впливовою саме завдяки лідерському ресурсу, що заснований на авторитеті та публічній довірі до однієї особи. І як тільки зникла довіра до лідера, партія одразу ж опинилася поза парламентською політикою.

Зниження рейтингу і впливовості КПУ пов’язані з втратою впливовості ідеологій та з неспроможністю партії забезпечити конкурентний лідерський ресурс. КПУ — це партія електоральної підтримки виборців, яким уже пізно міняти свої уподобання. Її політична смерть буде пов’язана з депопуляцією її електорату.

Партійні лідери займаються вигідним політичним бізнесом: забезпечують корупційний доступ бізнесу до влади через продаж квот у прохідних частинах партійних списків на вибори різних рівнів.

Причому для Партії Регіонів ситуація доволі цікава — там присутні не тільки публічне, але і тіньове лідерство.

Обидва лідери цієї партії впливають на формування партійного списку. Будучи змушені фінансувати свою партію тіньовими коштами, партійні лідери пов’язують себе зобов’язаннями перед своїми фінансистами, які, зрештою, породжують корупцію і втрату довіри не тільки до лідера, але і до партії загалом.

Таким чином оскільки партії виявилися єдиним способом доступу до влади, то вони стали і головним провідником корупції у владу.

У самій по собі корупції всередині партії нічого незвичайного чи фатального немає. Проблема виникає тоді, коли така корупція блокує вертикальну мобільність у суспільстві і викривляє соціальну структуру партій, робить її невідповідною соціальній структурі суспільства.

Отже відбувається викривлення представництва інтересів різних соціальних верств через домінуюче корупційне формування партійних списків на виборах.

Сьогодні політичні партії забезпечують представництво інтересів крупного бізнесу, а не, наприклад, середнього класу чи, тим паче, інтересів інших суспільних верств.

Йдеться про системну корупцію партій: внутрішньопартійну (продаж місць у прохідній частині списків та призначень у виконавчу владу), міжпартійну (торг між партіями у владі) та суспільну корупцію (підкуп виборців на виборах).

Партії здійснюють періодичний неконтрольований вплив на економічну ситуацію у країні через тіньову витрату коштів для забезпечення проведення виборчої кампанії та прямий підкуп виборців.

Це провокує і тіньове надходження грошей в економіку, і тіньове оподаткування крупного бізнесу, який фінансує виборчі кампанії партій. Якщо політика це бізнес, бо бізнес не може бути поза політикою.

Після приходу до влади, партії намагаються партизувати якомога більше державних установ та органів. Так виникає партійний тоталітаризм — всевладдя партій у суспільстві.

Це дозволяє владним партіям надавати партійним та близьким до партій корпораціям преференції та пільги від влади, включаючи судову владу, різні державні установи і організації

На противагу — опозиційні партії здійснюють захист партійних та близьких до партій корпорацій від свавілля влади, судів, різних державних установ та організацій.

Отже маємо викривлений характер партійної публічності через мас-медіа — публічними є лише конфлікти та партійні інтриги, в той час як відсутній реальний доступ громадян до випрацювання рішень, їх обговорення та прийняття.

Партії не створили у мас-меді середовище стратегічної комунікації. Вони потрапили в у замкнене коло, що веде їх до загибелі. Адже необхідність підтримувати лідерський ресурс за будь-яку ціну змушує їх робити це у будь-який, все менш і менш змістовний, спосіб — водночас саме це знижує домінування лідерського ресурсу в партійній діяльності.

Партії досі не представляють всі регіони країни та великі територіальні громади. Навіть Партія Регіонів не є повноправною представницею сходу України, як про це іноді говорять її члени.

Разом з тим, регіональна спеціалізація партій призводить до того, що всі політичні конфлікти мають не тільки партійний, але і міжрегіональний характер.

Все ще зберігається слабке залучення експертного знання до розробки інтелектуальних продуктів партій.

Приміром, НУ намагалася вирішити ситуацію за рахунок недиверсифікованої експертної підтримки лише однієї експертної інституції, що відповідно негативно впливає на її продукт. ПР повсякчас залучають закордонних експертів, але за весь час їхньої роботи впровадження якогось якісного інтелектуального продукту так і не відбулося.

Найбільш цікавим є досвід конкурентного залучення експертної підтримки у БЮТ, але харизматичне лідерство, зазвичай, погано використовує експертне знання, відтак дієвість таких інтелектуальних продуктів дуже мала.

Загалом останній час політична ситуація в Україні рухається по колу: партійні вибори — створення коаліції — політична криза і повна втрата легітимності всіма партіями — перевибори, коли легітимність частково поновлюється — знову по колу. Розірвати це замкнене коло ніхто навіть не намагається.

Сергій Дацюк, корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП

Далі буде

© 2000-2007 ”Українська правда“
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua