Сергій Дацюк: Якщо ми зберігатимемо політику, побудовану тільки на цінностях споживання, буде колапс

– Я, до речі, не знаю, як ці слова перекласти українською, вони не перекладаються.

 

– Телевізійники – нічого. Що телевізійники можуть взяти з критики чистого розуму Канта? Нічого. Онтологічні уявлення про світ ніби потрібні кожному і водночас нікому з професіоналів як таких. Це потрібно науковцям, зокрема логікам, лінгвістам, людям, які пов’язані з комп’ютерними моделями, які займаються медициною мозку тощо.

 

– Як явище, а не як професія.

 

– Раніше, і вся філософія на цьому побудована, ми виходили з того, що є обставини, до яких ми ставимося так, ніби вони самі собою зрозумілі. Таких обставин (я їх називаю онтологічними фактами) є небагато: наша тілесність, розміщена в просторі, наша свідомість, занурена у потік часу, і комунікація, яка дає можливість поєднувати різних людей через структури «ось-буття». У чому суть комунікації як такої? У тому, що одною з її функцій є мислення.

 

Скажімо, коли людина народжується у середовищі тварин, в неї мислення не виникає. Її вища нервова діяльність буде більш складна, ніж у тварин, але мислення не виникне, оскільки мислення живе на комунікації як такій. Людина має комунікувати з кимось, і на цій взаємодії, на структурах цієї комунікації має поступово виникати її мислення.

 

З часом ці онтологічні факти почали змінюватися: наприклад, тілесність почала отримувати різні «протезування». Все – від автомобілів до окулярів – може розглядатися як «протез». І друге – ми почали виходити своєю уявою, свідомістю і мовою за межі очевидності, і ось саме в цьому спрацювало телебачення. Воно почало показувати не тільки світ, яким він є в очевидності, але й світ, яким він є в уяві. Наша свідомість стала медіа-свідомістю, а комунікація стала інтерактивною – це принципово змінило онтологічні факти, відтак людина все більше зі світу актуального стала занурюватися у світ віртуальний.

 

Зверни увагу, що різні словники уподібнюють віртуальність із можливістю: віртуальна реальність – це можлива реальність. Або уподібнюють її до певної психічної реальності, уяви, тобто психологізують віртуальність, прив’язують до чогось, що вже є в нашому переживанні. Такий підхід мені не подобався, тому я вирішив заглибитися більш фундаментально і виявив, що є всього дві позиції, на яких ми можемо перебувати щодо уявлення про віртуальність.

 

Є стара традиційна позиція, коли ми можемо бачити те, що ми бачимо, і тлумачити його, а є принципово нова позиція, коли ми маємо стати в певну уявну позицію, коли нічого нема і ми маємо сконструювати це «щось» і спостерігати за тим, як ми це робимо. Ця друга позиція називається «конструктивною». Так ось, віртуальність не може бути тлумачена, інтерпретована, тому що інтерпретованим може бути те, що вже є, що дано нашим очам, вухам. А віртуальність – це те, чого нема, те, що може бути сконструйоване. Традиційно існують шість способів конструювання: в мисленні, в мовленні-тексті, в діяльності, а потім все те ж саме, тільки концептуально – в логіці, в мові, в емпіричній діяльності…

 

– Вибач, Сергію, що перебиваю, але здається, ти справді мимоволі переконав мене, що твоя теорія віртуальності не призначена для вжитку простими смертними, які днями бігають із мікрофонами та камерами. Але характерно, що твоєю філософською роботою не зацікавилося й жодне видавництво, тому ти й вирішив оприлюднити текст у мережі. Про що свідчить, на твою думку, цей суспільне ігнорування тебе як філософа з боку видавців?

– Давай я уточню: жодне видавництво сьогодні не буде публікувати будь-яку філософську книжку. В усі часи видавництва видавали філософські книжки на зароблений прибуток. Це свідчило про брендовість, «крутість» видавництва. Проблема в тому, що ми з часів Радянського Союзу інтенсивно просували тільки одну систему мотивацій – споживчу. З одного боку, це дало можливість дуже швидко подолати наші злидні. Якщо ще три роки тому люди не могли купити собі ані холодильник, ані мікрохвильову піч, то зараз для них це не проблема, навіть без кредиту, на саму зарплату.

 

З другого боку, і в цьому є небезпека і недоліки просування суто споживчої мотивації, вся духовна робота втратила цінність. Підтримка філософії, науки взагалі має бути державною справою, але у нас про цей рівень підтримки красномовно свідчить бюджетна політика щодо науки. Замість середнього європейського показника витрат на науку, що складає 3-4% бюджету, ми витрачаємо тільки 0,1% чи ненабагато більше. Отже, цінності нашої держави сьогодні суто споживацькі.

 

– Серед нинішніх політиків таких людей немає, але ж вони приречені. І жодні позачергові вибори не спричинять глибинних змін у цьому сенсі. Фактично, що зараз відбувається? Після закінчення кризи, дай Бог, щоб наш борг збільшився тільки на 19 мільярдів, які ми будемо винні Міжнародному валютному фонду і Світовому банку. Але я думаю, що він збільшиться набагато більше, бо Росія робитиме все, щоби такий самий борг у нас був і їй. Україна фактично опиниться в легалізованому де-факто зовнішньому управлінні, тут просто сидітиме вже інший режим влади, чужі люди реально віддаватимуть накази в нашій країні. Якщо ми сьогодні будемо продовжувати ту політику, яка є, то національну владу в країні буде втрачено надовго.

 

– Чому фатальну? З точки зору сьогоднішньої нашої ідентифікації, це фатально, але з точки зору виживання – ні. До того ж рано чи пізно з’являться люди, котрі вважатимуть сьогоднішніх політиків ідіотами.

 

– Я би сказав, що зараз відбувається посилення неадекватності, причому ця тенденція наростатиме. Потрібно, щоби політики сказали: ми некомпетентні, тому ми організовуємо експертні консультації для того, щоби зрозуміти, що відбувається. Це був би з їхнього боку сміливий і болісний, але дуже правильний крок. Натомість вони ще глибше поринають у стан неадекватності, самі це розуміють і нічого не роблять.Якщо ситуація не зміниться, то все скінчиться дуже страшними речами, і я їх у своїх статтях не один раз описував. Хочу ще раз підкреслити: якщо зберігатиметься інформаційна політика, побудована на збереженні цінностей споживання, це призведе до колапсу нашої країни.

 

– Криза – це коли кожна традиційна дія погіршує ситуацію і люди, які намагаються працювати із ситуацією так, ніби кризи немає, виглядають неадекватно. Якщо сьогодні не почати цензурувати рекламу, з точки зору споживчих мотивацій, якщо сьогодні не заблокувати маркетинг, який розкручує маховик споживацтва, зовнішні борги країни, внутрішні борги банків і населення тільки зростатимуть. ЗМІ беруть у цьому пряму безпосередню участь.

 

– Але ж люди споживали товар у Радянському Союзі без реклами! Взагалі, як може жити країна, в якій нема реклами? Ми ж це все проходили і бачили. Питання не в тому, що я кличу назад у соціалізм. Ні, все лишається: і капіталісти, і наймана праця. Забирається тільки одне – компресор споживацьких мотивацій. Із зникненням цього процесору додається соціальна реклама, яка просуває принципово інші мотивації.

 

– Правильно, тому що ми жили винятково на домінуючих споживчих мотиваціях, вони заполонили всю свідомість. Люди жили тільки задля того, щоби споживати, і більше не задля чого. Вони перестали читати, займатися самоосвітою, спілкуватися один з одним на інтелектуальні теми.

 

Дивись, як я пропоную змінити принцип діяльності телебачення. Має бути серйозно обмежене заробляння грошей на рекламі. Натомість гроші за ті чи інші українські телеканали має брати кабельний оператор, який почне фіксувати, який канал, скажімо, ти дивишся, і виходячи з цих даних, робити відрахування. Підкреслю одне: нічого технологічно неможливого зараз уже немає, всі технології, які можуть дозволити це зробити, вже є у нашому розпорядженні. Є тільки опір консервативності, більше нічого.

 

Хочеш, опишу тобі світ у найближчі двадцять років, якщо зусилля, спрямовані на розкручення маховика надспоживання, не будуть обмежені? Дивись: раніше людьми, які експлуатували і споживали експлуатоване, були капіталісти, але це було неефективно, тому що всіх капіталістів мало, вони відносно мало споживали, а отже, щоб далі розвиватися, потрібно було розширювати клас споживачів. Генрі Форд зробив у цьому плані важливий крок, одним із перших підвищивши заробітну плату своїм працівникам. Він подав приклад іншим, і люди зрозуміли, що, підвищуючи зарплату, зміцнюючи клас споживачів, вони роблять можливим споживання автомобілів та інших дорогоцінних речей.

 

Тобто перший крок – ми розширили клас споживачів, що дало змогу протистояти кризам перевиробництва. Другий крок – протягом ХХ століття періодично виникали зсуви на попередній рівень споживання. Наприклад, Друга світова війна спричинила такий відкат, і відтак ми могли потім довгий час нарощувати виробництво, доки не вперлися в межу на рубежі 90-х років. Але тут сталося диво: з одного боку, впала Радянська імперія, звільнивши чорну діру споживацьких мотивацій для інвестування туди, для продажу товарів. До того ж іще й Китай став таким мегаспоживачем, тобто з’явилося півпланети людей, задіяних у гіперспоживанні. Але за 18 років споживацький бум було, так би мовити, перемелено, він знов вперся в межу.

 

– Саме так. Ми повинні сповільнити маховик споживання, тобто передусім переглянути своє ставлення до реклами, серйозно цензурувати її зміст на рівні держави, переглянути ставлення до маркетингу, можливо, заблокувати його повністю. Натомість ввести соціальну рекламу інших типів мотивацій і водночас зменшити робочий час із восьми годин хоча б до шести. Одразу з’являється дві години, з якими не зрозуміло, що робити, і тільки соціальна реклама може підказати: чувак, протягом цих двох годин, вільних від робочого часу, ти можеш читати, інтелектуально спілкуватися, пилити лобзиком, займатися творчістю і т. д. Тобто має бути реалізована мотивація якоїсь духовної якості.

 

Коли ми опануємо ці дві години, ми зможемо ще зменшити робочий час. І, зауваж, при цьому зарплата не зменшиться, споживання не зменшиться, просто у людей з’являються конкурентні мотивації, а зарплату вони отримують таку ж саму, тому що світ саме за рахунок цього і розвивається: не підвищується зарплата, а зменшується тільки робочий час, фактично за шість годин вони виробляють те, що раніше виробляли за вісім, тобто розвиток є, але він не за рахунок збільшення грошей, а за рахунок збільшення вільного часу. Бізнес починає інвестувати не грішми, а вільним часом у людей.

 

– Я розкажу, як це відбуватиметься. Три роки триватиме криза, ще два роки – рецесія, потім п’ять років передишки, потім знову п’ять років кризи, доки уряди різних країн та їх бізнес-еліти не зрозуміють усієї вичерпаності принципів своєї діяльності. Вони ж після першого циклу кризи всі подумають: ну все, криза закінчилася, будемо далі жити, але ні, через п’ять років буде те саме. Після другого циклу кризи розуміння буде вже більше, щось почнуть думати, експериментувати, але все одно не зрозуміють до кінця, тому криза бабахне знов. І може тільки за третім разом люди зрозуміють, що треба щось змінити. Поки що в мене навіть думки немає, що зараз до людей дійдуть мої слова. Не дійдуть, абсолютно точно: скажуть, що я несповна розуму.

 

– Тут суспільство значення не має, тут має значення суспільна свідомість. Якщо в тебе свідомість помножена на нуль, то в тебе не буде розвинена культура громадянського суспільства. От мені зараз же ніхто не заважає їздити по містах і пропагувати певні ідеї, але проблема в тому, що вони не знаходять не те що підтримки, а просто адекватного розуміння! Ти питаєш, чому після ренесансу громадянського суспільства часів кінця 2004 року ми фактично втратили всі здобутки, так і не спромігшись ними скористатися? А чого ми хотіли? Ми розкручували маховик споживання, ми до влади привели людей, у яких є лише єдина мотивація – споживацька, вони її публічно заявляють і відстоюють. Наприклад, президент, який живе в 20-30-40-х роках ХХ століття, і той абсолютно відверто говорить про споживацькі цінності, що вони важливі. Навіть коли мова заходить про якісь духовні цінності, то це триває дуже недовго, і ніхто з них нічого конкретного не пропонує.

 

– В регіонах ще більша неадекватність, ніж у центрі. Тут хоч розуміють, що у нас криза, а там говорять: криза – це у вас, у Києві, а у нас ніякої кризи немає. Думати про безробіття вони не хочуть, наївно вважають, що їх це омине. Тобто все, як завжди.

 

– З нинішніх – одиниці, тому що більшість має таке мислення, яке філософією вже неспроможне зайнятися. А от у сьогоднішньої студентської молоді ще є шанси не купитися на всі ці споживчі цінності. Річ у тім, що коли у тебе світ одноманітний, філософія тобі не потрібна, в тебе є одна філософія – реклама по телебаченню і все. Коли світ багатоманітний, він складається з різних частин, і щоби збирати ці частини, орієнтуватися серед них, потрібна філософія. Я нічого нового не повідомляю, так було завжди. Адже філософія завжди з’являлася якраз на конфлікті різних систем мотивацій, що давало появу людей, які просто мали віру в інші цінності, вільний час і бажання робити щось інше, не пов’язане з матеріальним світом. Отже духовною підвалиною розвитку завжди були люди, які пропонували, демонстрували та відстоювали нові мотивації наочно. І сьогодні хтось же має це робити.