24.07.2003 14:22
Дискусія «Телекритики”. “Роздержавити” — значить створити медіа-ринок

Сьогодні „Телекритика” продовжує дискусію щодо проблем роздержавлення ЗМІ. Як ми вже повідомляли, на минулому тижні у Спілці журналістів відбувся Круглий стіл щодо проекту Закону “Про роздержавлення друкованих ЗМІ”, який розробила юридична фірма “Професіонал” на замовлення Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП).

„Телекритика” вже не раз зверталася до теми роздержавлення. У розвиток ж дискусії, яка відбулася на Круглому столі, ми вирішили задати кільком експертам декілька запитань.

- Що таке, на ваш погляд, роздержавлення ЗМІ: приватизація (оцінка активів та продаж) чи усуспільнення (передача трудовому колективу)?

- Вищезгадані бюлетені – якщо ви вважаєте необхідним їхнє існування - повинні вільно продаватися, бути тільки за підпискою чи розсилатися замовникам безкоштовно?

Вчора „ТК” опублікувала відповіді на наші запитання Андрій Марусова, директора Агентства інформаційного розвитку. Сьогодні – слово медіа-експерту, директору НВФ „Київ-Інформ-Простір” Сергію Дацюку:

Говорячи про роздержавлення ЗМІ, ми повинні зрозуміти, у якій площині йде розмова.

Якщо говорити з точки зору політичної доцільності, то роздержавлення полягає у перехопленні впливу на ЗМІ від держави до інших політичних сил або корпорацій, у тому числі - до опозиції. Сьогодні державні ЗМІ у публічному просторі відстоюють точку зору держапарату, де найбільший вплив мають крупні бізнесові групи. Тобто розмову про роздержавлення у політичній сфері можна розглядати як спробу опозиції перехопити вплив на ЗМІ. Така розмова є нецікавою, тому що зараз державні ЗМІ використовує одна політична група, потім буде прагнути використати інша група, і “перетягування канату” не є цікавим для суспільства.

Тому давайте роздержавлення будемо розуміти з точки зору суспільного інтересу. А в цьому розумінні термін роздержавлення не підходить взагалі. Не зрозуміло, що таке роздержавлення. Це зменшення або знищення впливу держави, обмеження цензури, заміна державної власності на ЗМІ на якусь іншу власність чи якийсь інший спосіб фінансування ЗМІ? Насправді, це і перше, і друге і т.д. Але ми повинні зосередити увагу на чомусь одному, щоб розуміти, з чим маємо справу.

Роздержавлення не є ні економічним, ні юридичним терміном. І коли ми знаходимося в царині розробки закону, ми повинні означати економічні або юридичні аспекти. Юридично роздержавлення може бути зрозумілим як зміна типу власності і власника. Економічно роздержавлення може бути зрозумілим як зміна схеми фінансування ЗМІ, як поява ефективного власника з чіткими критеріями ефективності. Тобто, ми повинні розглядати роздержавлення з економічної точки зору і з юридично-правової.

Після того, як ми розрізнили ці способи розуміння, ми повинні сказати про те, яким чином має створюватися закон. Коли у нас розробляються закони, запрошують юристів. Але юрист може чесно виписати визначення тих чи інших відносин, але часто неспроможний сам собі поставити завдання щодо політичного спрямування якихось перетворень. Тому до будь-якої розробки законодавства повинні бути запрошені не тільки юристи, а і економісти, і політики, і експерти різних галузей — вони повинні ставити завдання не опису існуючих відносин, а зміни їх. Тільки тоді, коли за розробку такого закону візьмуться економісти, юристи, гуманітарні технологи, ми справді отримуємо зміну ситуації на ринку ЗМІ. Зараз в практиці розробок законодавства щодо ЗМІ ми бачимо, що ніхто не намагався будувати ринок, мислити ринок через ефективні схеми. Ми повинні розробити декілька типових схем ринкового функціонування ЗМІ, а потім виписати їх умови в законі. Це інший підхід, ніж той, який сьогодні пропонують розробники законів.

Головне технічне завдання для розробників інформаційного законодавства – створення медіа-бізнесу, конкретні схеми функціонування таких ЗМІ (акціонерне, повністю приватне, частково державне і так далі) . А потім на основі цих схем розробляйте законодавство, а не навпаки! Бо в Україні традиційно існує підхід, коли спочатку розробляється законодавство, а потім виробляються схеми його застосування. Тому і виникають проблеми з ефективністю. Це пояснюється тим, що люди, які розробляють законодавство, жодної хвилини не займалися медіа-бізнесом.

Більше того, я наполягаю, що до розробки законодавства щодо ЗМІ мають бути долучені редактори і власники тільки прибуткових медіа. Тільки ці люди мають право щось говорити про законодавство у сфері роздержавлення. Бо редактори збиткових видань лише бідкаються. Хай спочатку зроблять видання прибутковим, а потім будуть щось пропонувати до законів про ЗМІ. Можливо, це звучить різко, але я хочу, щоб у редакторів збиткових видань не було права ніяким чином впливати на розробку законодавства, щоб їм було заборонено говорити про ЗМІ. Навіть запрошувати на круглий стіл людей, які знаходяться в неприбуткових ЗМІ — даремна витрата часу. Ці люди не довели на ринку своєї ефективності.

Наскільки закони можуть змінювати ситуацію зі ЗМІ в державі? Наприклад, у нас давно вже існує закон про громадське і суспільне телебачення. І що з того, з’явилося воно? Проблема не в законодавстві. Головна проблема процесу роздержавлення - відсутність суб`єкту. Хто суб`єкт цього “роздержавлення”: влада? Ні, влада в цьому не зацікавлена. Корпорації? Ні, тому що суспільне телебачення неприбуткове, і корпораціям нецікаве.

Як показує мій власний досвід, зарубіжні організації, коли навіть вони замовляють розробку фінансових схем громадського телебачення, потім їх не оплачують. Це дуже довго вирішується, і проект зависає. Тобто, зарубіжні грантодавці теж в цьому не зацікавлені. Хто ще, суспільство? В особі партій, яких конкретно? Як тільки опозиція цим займеться, то влада одразу ж буде цьому протидіяти. Тобто допоки не з`явиться суб’єкт “роздержавлення”, допоки якась політична сила, держава чи державний орган, чи інший інституційний суб’єкт, чи відомий громадський діяч не візьмуть на себе сміливість бути суб`єктом цього процесу, доти немає сенсу говорити про “роздержавлення”.

В ЗМІ я читав, що таким суб`єктом намагається виступити Олександр Зінченко за підтримки Миколи Томенко. Якщо цей процес дійсно серйозний і далі буде розгортатися, тоді його можна буде підтримати, хай навіть в особі Зінченка.

Що ж стоїть за “роздержавленням”?

Перше — економічний аспект: що саме ми “роздержавлюємо”. Круглий стіл, який відбувся за ініціативою розробників законопроекту “Про роздержавлення друкованих ЗМІ” виявив, що моментів нерозуміння цього є декілька.

По-перше, власник ЗМІ – це не засновник. Засновник – це абсолютно умовна, необтяжена ніякою відповідальністю за законом фігура. Наприклад, бомж Вася може бути засновником ЗМІ вартістю у декілька десятків мільйонів доларів. Або організація, яка вже не існує декілька років, продовжує бути засновником якогось там ЗМІ. Нема до кого пред`являти претензії. Інститут засновника вже давно не працює. Але сьогодні в нашому законодавстві тільки ще починається розробка такого поняття, як власник ЗМІ. Власник і власність на ЗМІ мають стати інститутами в нашій країні.

По-друге, що таке ЗМІ? Я послухав думку наших колег, і з прикрістю можу визнати, що на сьогодні у нас уявлення про ЗМІ не вчорашні, а навіть позавчорашні. Десь так кінця другої половини 20 століття. В основі великої частини суперечок, що точаться, лежить уявлення про те, що ЗМІ – це, перш за все, майно. Просто жах! Мені шкода тих спеціалістів і журналістів, які думають, що ЗМІ – це стіл, стілець, комп`ютер, приміщення... Насправді ж, 80% відсотків активів ЗМІ є немайновими.

Насправді, згідно сучасних уявлень щодо означення ЗМІ, на першому місці - бренд, який означає, що ця назва відома. Крім того, серед ознак ЗМІ також відзначимо наступне: кількість читачів, які звикли читати, дивитись, слухати це ЗМІ.

Це також звичка читачів-споживачів читати ті чи інші привабливі рубрики.

Це також талановиті автори ЗМІ, які і роблять його (безліч споживачів ЗМІ — “йдуть на автора” і ні на що інше).

Це також маркетингова стратегія, успішна чи неуспішна на ринку. Є прибуткові ЗМІ, які заробляють, а є такі, що постійно бідкаються: нам потрібні субсидії. Повна маячня. Писати правду для людей і хотіти дотацію від держави! Одні представники регіональних видань говорять: йдіть ви всі “геть”, перестаньте бути державними і не демпінгуйте на ринку. Інші представники говорять, що неможливо заробити на ринку, просять дотацій. Це дві точки зору, які існують одночасно.

Щодо маркетингової стратегії – перш за все, має бути проведений аудит, який визначить, у чому вартість цього видання. Якщо бренд поганий, газету не читають, значить, вона в такому вигляді не потрібна. Збиткові видання не треба закривати, існує абсолютно зрозуміла процедура банкрутства.

Зверніть увагу, що саме ті люди, які говорять, що ЗМІ - це майно, криють за цим одну просту річ: ЗМІ - це майно тоді, коли решта (бренд, маркетингова стратегія, популярні рубрики і автори) нічого не варта. А відтак вартість цього ЗМІ визначається вартістю майна. Це дуже дешево. Але хто купить таке нещасне видання? Адже в такому випадку купуєш не те, що тобі приносить доходи, а проблеми. Відтак одразу попадаєш в мінус, із пошарпаними столами і старими комп`ютерами.

Є два підходи, в середині яких ми будемо здійснювати “роздержавлення”: приватизація і усуспільнення. Приватизація — це аудит (оцінка активів) і продаж на ринку. Усуспільнення і передача трудовому колективу — це шанс ЗМІ або стати незалежним, або подовжити агонію. Це абсолютно умовна процедура, яка, як правило, опосередковано дає можливість трудовому колективу зрозуміти, що видання нічого не варте і знову ж таки дозволяє продати його на ринку.

Наприклад, збирають трудовий колектив і кажуть, вчора вашим власником був такий-то державний орган, з завтрашнього дня ви є повнокровним власником вашої газети. І що далі має відбутися? Де вони будуть брати кошти, якщо видання ще й збиткове? Рано чи пізно вони мають поставити питання про акціонування ЗМІ і вихід на ринок, тобто в кінцевому результаті - про продаж. Процедура передачі трудовому колективу, з моєї точки зору, є, знову ж таки, абсолютно бізнесовою процедурою, її потрібно назвати інакше – акціонування, де частина акцій передається трудовому колективу. От тоді це буде точно. Бо в обох випадках ми говоримо про ринкові механізми набуття власника ЗМІ.

Сьогодні державні ЗМІ фактично не мають власника. Цей власник нічим не фіксований, окрім бюджетного фінансування і періодичного цензурування або циркулярів щодо написання тіх чи інших матеріалів. Власник з`являється тоді, коли це ЗМІ починає діяти на ринку.

Сьогодні ЗМІ діють на адміністративному ринку. Це означає, що з боку державного органу ми маємо управління примусовим розміщенням матеріалів, цензуру, бюджетне фінансування. ЗМІ діють на адміністративному ринку як засіб політичного впливу державного органу, який є його засновником. Тобто, коли ми передаємо ЗМІ трудовому колективу, ми фіксуємо це як набуття нового власника ЗМІ, а саме — акціонуємо ЗМІ. Наприклад, певна частина акцій продається на ринку. Інша частина залишається у тої ж держави, а решта передається колективу. Тоді у нас виникає цікаве ЗМІ. Держава може мати якусь частину акцій, законодавство має врегулювати, яку саме, наприклад, не більше 30% акцій. Ці відсотки мають гарантувати час від часу розміщення її офіційних матеріалів, але не більше того. Жодною мірою держава не повинна втручатися у редакційну політику видання, цензурувати інші матеріали, знімати матеріали з друку, усувати від керівництва топ-менеджера, керівників відділів і т.д.

Під час акціонування або зміни власника ЗМІ (те, що ми раніше називали “роздержавлення”) ці питання мають бути чітко окреслені в законі і на рівні редакційної політики. Тоді ЗМІ почне діяти як ЗМІ, а не як інструмент політичного впливу.

Наступне питання, а чи є той же трудовий колектив, у якого є частина акцій, ефективним власником? Тут ми повинні чітко розмежовувати економічну і соціальну ефективність. Під економічною ефективністю ми розуміємо прибутковість ЗМІ, а під суспільною - збалансованість інтересів при інформуванні. Умовно кажучи, перехід від державних ЗМІ до приватного типу власності - це і є початок того, що ми маємо перейти від ЗМІ як інструменту політичного впливу до медіа ринку, до медіа-бізнесу.

Чи має в Україні відбутися повне роздержавлення (демуніципалізація), чи мають залишитися так звані бюлетені державних і муніципальних організацій? Думаю, повного роздержавлення відбутися не повинно. Тому що у запропонованій мною схемі, де держава зможе бути акціонером видань прозоро, доцільно ще й мати бюлетені, як рупори певних органів.

На мій погляд, принципова відмінність бюлетенів від ЗМІ у тому, що державні бюлетені повинні розповсюджуватися безкоштовно або для юридичних осіб по безготівковому розрахунку. Їм має бути заборонено продаватися в кіосках, тому що вони фінансуються бюджетом. А то виявляється, що я плачу податки, з бюджету фінансуються державні ЗМІ, а потім я ще й купую ці ЗМІ. Окрім того, там ще й реклама є — хлопці непогано влаштувалися! Як громадянин я хочу, щоб ці державні бюлетені розсилалися, роздавалися, але не продавалися в кіоску. Або по передплаті для юридичних осіб. Щоб фізична особа могла отримати бюлетень, а не купити, адже податок у бюджет вона вже сплатила. От що є схемою державних муніципальних бюлетенів. Не повинно бути подвійної чи потрійної оплати ЗМІ.

Я вважаю, що сам факт того, що ми говоримо про “роздержавлення”, є позитивним для розуміння, що таке медіа бізнес. Фактично процес “роздержавлення” — це створення медіа-ринку. Допоки залишаються державні ЗМІ, медіа-ринку бути не може, тому що ці ЗМІ демпінгують на ринку і створюють умови недобросовісної конкуренції.

Тільки за умови чітких бізнес-схем в законодавстві, чітких визначень економічної і суспільної ефективності, визначення частки акцій, прав і компетенцій держави у цьому процесі може початися нормальний медіа бізнес.

Тепер щодо процесу розробки законодавства. Доколи ми будемо закривати очі на відсутність державних коштів на розробку законів? Я кажу чесно, відверто і з великою образою, що мені і моїм колегам такі проекти були замовлені з боку іноземних грантодавців, і коли ми розробили такі типові схеми, провели серію консультацій, заключили протоколи про наміри, нам було відмовлено у фінансуванні. А от іншим юристам і законодавцям був наданий грант. І що вони розробили? Розробили правки до законів, які нікуди не годяться, тому що в них не було технічного завдання на створення медіа-ринку від реальних власників ЗМІ і відсутнє розуміння того, що таке взагалі “роздержавлення”. Що тепер відбувається? Вони запрошують на круглий стіл інших спеціалістів, які вже безкоштовно мають консультувати оцих людей щодо їх недолугої розробки. Є певна проблема в тому, що я даю це інтерв`ю і фактично консультую розробників. Безкоштовні консультації — це найнеефективніші консультації.

Сергій Дацюк, медіа-експерт, директор НВФ „Київ-Інформ-Простір”