Уява Лема та її обмеження Сергій Дацюк Доповідь для мультижанрового простору актуальної культури «LEMinarium», прочитана у Львові 30-го березня 2017-го року в Мистецькому об’єднанні «Дзига». Про уяву будь-кого варто говорити лише тоді, коли така уява спромоглася на неординарні досягнення. Саме такою була уява польського фантаста Станіслава Лема. В більшості творів Лем розвивав ідеї, які розвивали інші фантасти його часу. Але є такі, які містять ідеї, які іншими фантастами не розвивалися. З усіх творів Лема найцікавіше виділити такі, які мають оригінальні ідеї, несхожі на ідеї інших фантастів. Твори Лема з оригінальними цивілізаційними ідеями Я би виділив такі твори — «Едем» (1959), «Повернення з зірок» (1961), «Солярис» (1961), «Непереможений» (1964) та «Голем XIV» (1981). Якщо уважно подивитися, то ці твори побудовані на різних онтологіях розвитку цивілізацій: онтологія інформаційно-смислового управління суспільством, де є запрограмовані соціальні групи та тотальний контроль над інформацією, а управляючий центр прихований, тобто публічно заперечує власну функцію управління («Едем»), онтологія соціальної реальності на основі психічної деконструкції (дезагресування) людства («Повернення з зірок»), онтологія розумної планети як варіант субстанціоналізованої в планетному океані ноосфери («Солярис»), мережева онтологія мобільних роботів («Непереможений») та онтологія штучного інтелекту як основа можливої цивілізаційної революції людства («Голем XIV»). Але найбільшим досягненням Лема в плані уяви та цивілізаційної рефлексії є звичайно «Сума технології» (1964), яку в російській та українській мовах дуже часто невірно перекладають як «Сума технологій». Правильність перекладу диктується алітерацією, яку використав автор, уподібнюючи назву свого твору до назви трактату «Сума теології» Фоми Аквінського. Порівняйте польською «Summa theologiae» та «Summa technologiae». Грандіозність замислу Лема подібна до грандіозності замислу Фоми Аквінського. Якщо Аквінат викладає всі основні богословські вчення свого часу і таким чином фундує християнську цивілізацію, то Лем викладає основні науково-технологічні футуроконцепти свого часу і фундує технологічну цивілізацію. Сама назва та замисел «Суми технології» містять декілька інновацій, здійснених Лемом. 1. Лем розглядає не науку як фундамент людської цивілізації, а саме технологію, оскільки лише вона має властивості ефектора, тобто здійснює вплив на зовнішнє по відношенню до себе середовище. Безпосередньо наука таким ефектором не є. Імпліцитно ми можемо зробити висновок, що Лем розглядає як цивілізацію лише те, що значно змінює зовнішнє середовище, а не те (як от наука), що значно змінює цивілізацію самих мислячих істот, які, як показує історія, багато разів відкочувалися у своєму розвитку і навіть припиняли своє існування. Отже технологія опредмечує та узовнюшнює науку, фіксуючи досягнення цивілізації на матеріальному рівні. 2. Лем говорить про технологію, а не про техніку, як говорили в його час. Тобто в час Лема йшлося про НТП (науково-технічний прогрес) та НТР (науково-технічну революцію) — це був домінуючий дискурс. Уявлення про процесність техніки як технологію стає домінуючим дискурсом вже після 80-их років ХХ століття, в тому числі завдяки новому дискурсу Лема. 3. Лем розглядає технологію як головну орієнтацію цивілізації, яка може бути осмислена з точки зору суті та можливих наслідків для людства, тобто не тільки фундує, але і футурологічно орієнтує людство в технології. Явно протиставляючи одну фундацію (трансцендентну — теологія) іншій фундації (іманентній — технологія) Лем по суті здійснює важливий акт цивілізаційної рефлексії: зміну світоглядних орієнтацій, мислительних установок та мотиваційних настанов людства: від релігії до науки, і від науки до технології. 4. Лем використовує такий же підхід, як свого часу Фома Аквінський — короткий огляд основних концепцій цивілізаційного спрямування, спробу їх узагальнення та застосування загальних установок як футурологічної орієнтації для людства. Тобто «Сума» водночас означає компендіум (скорочений виклад основних конепцій), філософію (узагальнення та осмислення загальних установок), органон (метод, інструмент) та імператив (орієнтація та повеління). Новаторський характер «Суми технології» полягає у виборі основних смислових рамок тексту, які були на вістрі епохи: 1) вперше настільки яскраво був застосований конструктивістський підхід — як до науки (де теорія розглядалася як модель), так і до цивілізаційного моделювання (це був один з напрямків сучасного для Лема постмодернізму, який не став у цій філософії домінуючим) — Лем один з перших конструктивістів; 2) вперше настільки масштабно у дослідження було покладено як глобальну рамку не якусь окрему цивілізацію (Китай, Індію, Західну цивілізацію чи навіть християнську цивілізацію загалом), а рамку цивілізації людства безвідносно до його поділу на нації, окремі локальні цивілізації чи навіть світові релігійні спільноти — Лем один з перших техно-глобалістів та попередник цивілізаційної антропології; 3) вперше для моделювання розвитку людства було застосовано підхід цивілізаційного моделювання на основі базових діяльністних установок (на технологізацію), а не мислительних установок (на наукове знання) — Лем один з перших конструктивних технофутурологів людства в цілому. Тепер давайте поглянемо на основні ідеї «Суми технології». Ідеї та концепції «Суми технології» Спробуємо здійснити онтолого-цивілізаційну реконструкцію ідей «Суми технології». Лем робить розрізнення пізнавальних та прогностичних моделей, а також викремлення імітаційних моделей як чисто конструктивістський хід мислення. Лем здійснює прогноз вичерпаності наукової експансії знань — кожна нова відповідь породжує десяток нових питань — цей процес триває лише до певної межі. За цією межею відповіді більше не породжують питань, бо потребують зміни способу задавання питань. Концепція ефекторів Лема побудована на здатності здійснювати вплив на зовнішнє середовище: 1) знаряддя, яке не вміє отримувати сигнали; 2) знаряддя, що вміє отримувати сигнали, але не вміє змінювати себе (автомати непрограмовані, автомати програмовані та перепрограмовувані) і окремо системи, що здатні до дресування та навчання (тварини, люди); 3) системи, що здатні під впливом зовнішнього середовища змінювати себе. Тут іде наростання ступенів свободи. Цікавою є ідея розрізнення біологічної та технологічної еволюції. Технологічна еволюція більш гнучка, зокрема вона здатна зрощувати віддалені гілки і комбінувати різнорідні конструкти. Лем дає прогноз ембріомеханіки, яка описана у братів Стругацьких — кладеш на ґрунт яйце, а воно розвивається у будинок чи зореліт, споживаючи зовнішні ресурси. Тобто це прогноз самоорганізовуваних машин, про які ми повністю не знаємо, як вони працюють. Лем вступає в дискусію щодо унікальності землян як космічної цивілізації — тобто намагається проблематизувати та знайти відповідь на питання: чи одні ми у Всесвіті та чому ніхто не вийшов з нами на позаземний контакт. І тут проявляється перше обмеження уяви Лема, яке було характерне для його епохи. Він транслює уявлення фон Хорнера про межі планетних цивілізацій: «1) повне знищення життя на планеті; 2) знищення тільки високорозвинених істот; 3) психічне або фізичне виродження; 4) втрата інтересу до науки і техніки.» Навіть в творі «Голем XIV» Лем наполягає на пізнавальній колаптичній астроінженерії, в якій надрозуми зображуються як зірки чи цілі галактики або туманності. Тобто вимога віддаленого космічного спостереження досягнень інших цивілізацій в актуальній реальності для Лема так і лишається непереборною. Зараз можна стверджувати декілька напрямків мислення, які знаходяться за межами рамок фон Хорнера: 1) життя можливе не тільки на планеті, не тільки в чотиривимірній реальності; 2) знищення високорозвинених біологічних істот, яких замінюють істоти штучного інтелекту, може призводити до зміни матеріальної морфології штучного життя — тобто такі істоти можуть не спостерігатися в матеріальному світі; 2) втрата інтересу до науки і техніки може бути не тільки деградацією, але і розвитком за межі науки і техніки — в сферу псіоніки, в сферу віртуальних світів (тобто за межі космічного дистанційного спостереження матеріальних технологічних досягнень актуального світу). Зрештою можна піддати сумніву весь підхід до космічної цивілізації. Суть сумніву в тому, що може вияснитися, що будь-які розумні істоти досить недовго розвиваються в чотиривимірному світі, дуже швидко розуміють, що у порожнечі гігантського простору космосу немає чого шукати, знаходять спосіб проникати у гіперпростір, у структурні виміри мікросвіту та макросвіту, у принципово іншовимірні реальності і т.д. Відтак цивілізації мислячих істот не обов’язково можуть піддаватися віддаленому космічному спостереженню. В своїй базованій на теоретичній роботі «Теорія структурних рівнів» доповіді «Перспективи освоєння структури» на 50-річчя польоту Юрія Гагаріна, тобто 12 квітня 2011-го року в місті Калуга (Росія) в музеї Космонавтики ім. К.Е.Ціолковського, я говорив буквально таке: «Космос — всього лише очевидна перспектива структурної експансії всередині Світу. Позасвіт — це трансструктурна експансія в іншомірні реальності. Можливо, експансія в іншомірні реальності дозволить швидше освоїти космос, ніж пілотовані пересування в тривимірному просторі.» Отже ми можемо піддати сумніву основну орієнтацію часів Лема на космічну цивілізацію. Людство не обов’язково має орієнтуватися лише на космічну цивілізацію. Людство також може орієнтувати на віртуальну цивілізацію та на іншовимірну цивілізацію. Лем ставить проблему інтелектроніки як іншого напрямку розвитку людської цивілізації. Тобто Лем безпосередньо запитує: «чи є розумна діяльність, що проявляється в техноеволюціі, стійким динамічним процесом, який як завгодно довго зберігає прагнення до необмеженого росту, або ж вона змінюється до такої міри, що втрачає схожість зі своєю початковою формою». Лем розглядає різні аспекти інтелектроніки — чи можуть автомати управляти, вірувати, відчувати. Лем вважає неможливим повстання машин, оскільки вони будуть дуже відмінні від людей, щоб конкурувати з ними. Якщо розуміти «Суму технології» як математичну метафору, то чому дорівнює «сума технології»? На це питання поступово склався відомий нині варіант відповіді — «технологічна сингулярність». Ірвінг Гуд в 1965 припустив появу такої інтелектуальної машини, яка переважає здібності людей. Сам Лем це питання окремо розглянув в своєму творі «Голем XIV» (1981). З того часу багато фантастів використовують цю концепцію. Вернор Віндж в 1993 році цю концепцію довів до нинішнього уявлення про майбутній час (приблизно 2040-й рік), після якого ми принципово не можемо спрогнозувати розвиток людства, як і те, чи буде він технологічним. В цьому сенсі ми маємо справу з явищем, коли магістральний шлях фантастики пішов за уявленням Лема — сингулярність має технологічне походження, зокрема найбільш імовірно походить від розвитку штучного інтелекту. Водночас в своїй роботі «Конструктивна футурологія» (з інтернет-книги «Горизонти конструктивізму») «техно-іскінівській» сингулярності я протиставляю: 1) Інфокомунікаційну сингулярність. Ускладнення інформації (знань, уявлень, компетенцій) і зростання комунікаційних можливостей переводять людство на інший рівень роботи з очевидною реальністю через особливе середовище (сьогодні Інтернет — лише прообраз цього середовища), тобто це сингулярність власне людської мережі, а не штучного інтелекту як такого, який може виявитися суттєво обмеженим в можливостях свого надлюдського розвитку; 2) Нанотехнологічну сингулярність. Нанотехнології змінюють світ, практично усуваючи бар'єр між біологічним носієм людини і зовнішніми поки для нього технологіями. Але все це лише варіанти різних технологій сингулярності. Водночас можливі нетехнологічні сингулярності. 1) Генно-інженерна сингулярність. Генні перетворення принципово змінюють біологічний носій людини, роблячи допустимим досягнення відомих (що заміщають технологічні) і невідомих сьогодні можливостей за допомогою зміненого біологічного носія людини. Поява постлюдини генно-інженерним шляхом: тіло людини стає головною технологією, що заміщає зовнішні технологічні пристосування; 2) Паранормальна сингулярність. У цьому випадку передбачається розвиток мислительних здібностей людини через появу багатопроцесного, телепатичного, екстрасенсорного, психонетичного і т.д. мислення людини, тобто розвиток паранормальних здібностей. Руйнування технологічного тренду цивілізації, перехід основних технологічних досягнень людства усередину прямої реалізації чистим людським мисленням; 3) Контактна сингулярність. Тут передбачається зустріч з неземними (космічними або іншореальностними) цивілізаціями, що пропонують нетехнологічний шлях розвитку (фільм «Аватар»). Прикінцева ідея Лема про пристосування цивілізацією не середовища до себе, а себе до середовища є дуже своєрідним натяком на ці шляхи цивілізаційного розвитку. Лем вказує на неможливість досягнути телепатії шляхом біологічної еволюції, бо тоді б вона давала еволюційні переваги і закріпилася як еволюційна перевага. Отже телепатія може бути реалізована як продукт лише технологічної еволюції. Лем розглядає принципово нову позицію, яка виникає в процесі творення нового порядку, нового світу, нового штучного інтелекту, який себе усвідомлює, як метафізику конструктора та творця. В цьому контексті Лем говорить про необхідність помірності домагань і про необхідність мовчання у відповідь на задавання «остаточних» питань. Тут Лем вперше формулює один із прообразів конструктивістських постулатів — якщо реальність конструктивно допустима, то вона актуально можлива. В цьому прообразі він формулює розрізнення: імітологія — це конструкторське мистецтво, що спирається на таку математику, на такі алгоритми, які можна виділити з Природи, тоді як фантомологія — це втілення в дійсність таких математичних структур, яким в Природі ніщо не відповідає. Тут Лем формулює питання радикально — чи можна створити штучну дійсність, яка би нічим не відрізнялась від нормальної (в сучасності вона називається константною, а нормальними можуть називатися реальності нормативна та нормувальна). Ця проблема на сучасному етапі сформульована як проблема віртуальної реальності. Але термін «фантоматика» Лема може бути використаний, коли людство впритул наблизиться до технічної реалізації віртуальних світів в актуальності. Крім того, Лем також формулює одну з цікавих технологічних проблем віртуальної реальності — можливість трансляції її напряму в мозок людини. Цей напрямок він називає цереброматикою. Те, що Лем називає, телетаксією та її множинним варіантом, фантоплікацією, було показано в фільмах «Аватар» та «Сурогати». Зрештою найбільш потужна постановка проблеми творчого людства Лема — це світотворення, світобудівництво, тобто творення різних світів з атомів чи з електронних імпульсів в процесорі. Ця позиція стала базовою для конструктивістської фентезі сьогодення. Наукова фантастика відійшла в минуле і стала нецікавою. Світобудівництво заполонило сучасну літературу, яку часто називають фентезійною. Найменш цікаві ідеї Лема щодо майбутнього науки, кібернетичної соціології (форма кібернетичного тоталітаризму), ідея дезінтеграції демографічно дуже великих суспільств. Лем, ставлячи проблему надцивілізації все ще залишається перед проблемою можливості спостереження наслідків її діяльності в чотивимірному матеріальному світі. В той же час цивілізація, яка обрала псіонічний чи віртуальний шлях розвитку, може не мати очевидних матеріальних наслідків своєї діяльності. Технологія, про яку писав Лем, це технологія індустріального світу, уявлення про який перестало домінувати в світі постіндустріальному, що виник на рубежі тисячоліть. Виникнення гуманітарних технологій як способу технологізації гуманітаристики стало своєрідною проблематизацією індустріальних технологій через зростання значення гуманітаристики для подальшого розвитку людства в технологічному вигляді. Хоча насправді, гуманітаристика має більш фундаментальну онтологізацію, ніж власне її здатність до технологізації. Відтак основні ідеї «Суми технології» або реалізовані в тому чи іншому вигляді, або втратили свою актуальність через зміну цивілізаційних орієнтацій людства. Ідеї твору «Голем XIV» Найбільш суперечливим і проблемним щодо уяви та способу філософського мислення є твір Лема «Голем XIV» (1981) чи точніше збірка творів: «Вступна лекція Голема. Про людину трояко», «Вісімнадцята лекція. Про себе», передмова та післямова. Цей сукупний твір оповідає про явище моменту технологічної сингулярності — появу комп’ютера в інтелектуальному плані потужнішого за людину, який швидко розвинувся та вступив з людьми в комунікацію перед тим, як перейти на інший рівень існування. Незважаючи на блискучу ідею про металанги (металінгви), яку я сам використав в своїй книзі «Теорія віртуальності», саме бачення у Лема появи штучного інтелекту, його розвитку та комунікації з людьми, його бачення людей та себе, на мій погляд, надзвичайно проблемне та суперечливе. Тому далі ми здійснимо проблемно-модельну реконструкцію ситуації сингулярного штучного інтелекту, який досягнув вищого за людський інтелектуального розвитку, яка описана в цій збірці. З передмови ми дізнаємося, що так званий «бар’єр розумності» був подоланий в реальності оповідання після 2000-го року. До речі «бар’єр розумності» в нашій реальності не подоланий досі, тобто до 2016-го року. І проходження фіглярського тесту Тюрінга комп’ютером, тобто поява здатності комп’ютера на імітацію розумності, не є свідченням розумності. Свідченням розумності деякої істоти є усвідомлення себе як окремої особистості (особистостей) з унікальною ідентичністю (або декількома ідентичностями та єдиною інтегральною ідентичністю), самостійне проживання тривалого життя, яке включає в себе декілька подолань криз ідентичності, зафіксовані нею самою та незалежними спостерігачами декілька етапів розвитку до і після цих криз, відкриття та/чи винаходи (інновації), здійснення чогось такого, що оцінюється іншими як унікально-розумне, спроба соціалізації своєї розумності у колективній праці-комунікації та здійсненні спільних проектів-програм-стратегій, породження та виховання іншої розумної істоти через конфліктну спробу передачі унікального досвіду (пам’яті), мислення (методів) та рефлексії (специфічних вмінь оцінки мислення), а також оцінка власного життя перед смертю як вартісного чи хоча б проблемно-вартісного для нащадків. З формальної точки зору розумність включає в себе, як мінімум, пам’ять, уяву, мислення та рефлексію у їх взаємозв’язку на основі унікальних мотиваційних настанов. Оце є розумність. Все решта є фіглярство, яке таким і буде залишатися, на дивлячись на наші спрощенні уявлення про розумність. Чому так складно? Чому ж фіглярського тесту Тюрінга недостатньо? Свого часу мені доводилося розпитувати не дуже розумних жінок, яким вдалося вийти заміж за розумних чоловіків, про те, як їм це вдалося. Однак з них мені відкрила, що таємниця має комунікативне походження. Щоб здаватися розумною, потрібно всього лише промовисто мовчати, підтверджувати сказане, а в крайньому випадку — просто повторювати сказане чоловіком, просто переставляючи слова. Тобто тест Тюрінга можна обійти — для цього вже віднайдені алгоритми і їх можна знайти ще більше. Розумність, якщо її описати змістовно, є здатність до розвитку наперекір викликам та проблемам. Розумність не є автоматично приналежною мозку чи функціональній здатності до мислення. Більшість людей є розумними в своєму житті епізодично. Вимога розумності є надлишкова для людства, що знаходиться в ситуації повільного сталого зростання. Більше того, мислення взагалі не є функцією мозку (в тому числі штучного), хай навіть дуже швидкодійного чи навіть здатного до багатопроцесного мислення (відкриття Г.П.Щедровицького). Мислення є функцією комунікації носіїв мозку з хоча б невеликою пам’яттю та початковим мисленням, що відбувається в ситуації співприсутності учасників комунікації. Сама по собі істота з мозком мислити не здатна, хай навіть у її мозок завантажене все знання людства. Філософія екзистенціалізму сформулювала базове обмеження для розумного існування — самого по собі факту існування не досить для того, аби продовжувати існувати. Інакше кажучи, розумність існування завжди має смислове обмеження, яке долається мислительним зусиллям при достатньому рівні мотивовації. Тобто самі по собі виклики та проблеми в житті потенційно розумної істоти не призводять до розвитку і не свідчать про розумність. Щоб подолати виклики та вирішити проблеми, потрібні мотивації та породжені ними мислительні зусилля, як правило, на межі можливостей. Походження мотивацій знаходиться у вірі — в Бога, в трансцендентну позицію, у об’єктивну дійсність, у конструктивну і піддавану власному конструюванню реальність, у позитивну перспективу. Специфічна система мотивацій та їх застосування у мислительно-практичній діяльності неодмінно творять особу з її власною ідентичністю, яка включає пам’ять про кризи ідентичності та способи їх подолання. Той факт, що Голем веде комунікацію з людьми, свідчить про наявність у нього якихось унікальних мотивацій, тобто йому самому навіщось така комунікація необхідна. А отже це неодмінно робить його особистісним, причому інтегрально особистісним. І тут твір Лема виглядає досить суперечливим. Або Голем не є розумним, або він не є особою. Бути розумним і не бути особою одночасно принципово неможливо. Це фундаментальна суперечність, тобто така, яка характерна не просто для людини, а для всякої мислячої істоти. Постає питання, якщо Голем не є особою, що спонукало його до розвитку настільки проривного, що він обігнав ціле людство. Розумність не є наслідком швидкодійності штучного інтелекту. Навіть якщо припустити, що швидкодійсність комп’ютерів зросте на багато порядків, то і тоді вона не зможе наблизитись до швидкодійсності цілого людства (а це сьогодні мільярди людей і серед них багато людей з дуже складним мисленням). Тут є ще один ракурс, який Лем опускає зі своєї уяви. Мислення не може мислити саме по собі так, щоб при цьому ще й розвиватися. Інакше кажучи мислення не може розвиватися спекулятивно. Для мислення необхідні складні констеляції складних реальностей, щодо яких мислення структурується та на викликах і проблемах яких воно може розвиватися (теза з моєї роботи «Складна індивідуація. Основи психоконструювання»). Розвиток мислення полягає у відкритті нових реальностей та в ускладненому розумінні наявних. Голем говорить, що він дитя машини Тюрінга та людських бібліотек. І от це пряма дурниця. Неможливо порозумнішати, прочитавши всі книги в людській бібліотеці та маючи велику швидкодійсність та багатопроцесність штучного мозку. Надрозвиток Голема щодо людей був би можливим в принципово нових складних ситуаціях, причому ці ситуації мають бути набагато складнішими, ніж ситуації актуально існуючого людства. Ці ситуації створюються лише практично. Ну можливо вони допустимі для створення у віртуальному світі Голема, тобто в спеціальній практичній віртуальній реальності, що підтримується Големом. Але це б означало, що ці віртуальні світи або були би «заселені» різними процесами мислення Голема, або реальними людьми як агентами-гравцями в цих світах. Водночас люди, що брали би участь в таких віртуальних світах Голема, теж би розвивали своє мислення, і Голем би їх не міг обігнати в інтелектуальному плані. Тобто, щоб відбувся надрозвиток Голема, він мав би опинитися в якомусь надскладному віртуальному світі з закритим для людей доступом, причому по цей бік сингулярного стрибка. Бо не развинувшись, неможливо здійснити такий сингулярний стрибок. Ні про що таке Лем нам не оповідає. Тобто залишається незрозумілим не тільки походження мотивації надрозвитку для Голема, але і походження надскладних ситуацій умовної внутрішньої для свідомості Голема віртуальної реальності, що є практичною за функцією і вищою за рівнем складності по відношенню до практичної реальності всього людства. З того, що Лем нам оповідає надрозвинутий Голем принципово вникнути не міг. По цілому набору епізодичних свідчень Лема Голем має такі якості: 1) може виступати в комунікації з людьми в якості якоїсь особи, але в різних актах комунікації він постає як різні особи; 2) в комунікацію з людьми залучений мікроскопічною частинкою себе; 3) має дуже швидке мислення і навіть тією мікроскопічною участю в комунікації він переважає людей інтелектуально. Ми можемо з цього зробити висновок про наступне: 1) Голем існує через багатопроцесне мислення; 2) Очевидно кожен процес мислення підтримується окремою особою зі специфічною ідентичністю, яка ще й спрощена (редукована) для того, щоб бути зрозумілою в комунікації з людьми; 3) Голем інтегрально майже ніколи не постає перед людством в комунікації через складність сприйняття людьми інтегральної його суті. У вже згаданій вище своїй роботі «Складна індивідуація. Основи психоконструювання» я довів, що особистість можлива лише завдяки такій інтегральній якості як психічний суверенітет, бо зовнішня реальність вторгається в особу не через якийсь один тип змісту, а по меншій мірі через вісім різних типів змісту. Щоб протистояти цьому вторгненню і бути унікальною особою, потрібно мати здатність опиратися у восьми різних типах змістів та на рівні інтегральної особистості. Інакше кажучи, можливо довго імітувати часткову для тієї чи іншої ситуації ідентичність, не маючи її, але принципово неможливо достатньо довго імітувати інтегрально-ідентичністну особу, не стаючи нею. Довга інтегральна імітація кого-небудь робить імітуючого тим ким-небудь. Неможливо довго вдавати когось, не ставши ним через деякий час насправді. Тобто ми маємо справу з шизофренічним штучним інтелектом, який при цьому заперечує наявність у нього особистості. Це може бути або через те, що ми маємо справу з відсутністю інтегральної особистості, тобто кожен раз з іншою особою, або через те, що інтегральна особистість недоступна для комунікації з людьми. Але більш імовірно, що Голем ідентифікує себе як складну інтегральну особистість, яка з точки зору людей, що вступають з ним в комунікацію, є незрозумілою. Тоді незрозуміло, чому Голем не говорить, що теорія особистості має бути дорозвинута і значно ускладнена. Тобто інтелектуальна негнучкість і ригідність (що дивно для надрозуму) або пряма брехня і суперечність Голема полягає в твердженні, що «для того аби стати особистістю, йому прийшлось би інтелектуально деградувати». Це звичайно найсуттєвіший прорахунок Лема. І тут ми підходимо до чіткого оформлення головного протиріччя Голема — його одкровення про вихід на рівень квантового субстрату психічних процесів. І щодо цього вже можна сформулювати дуже радикальне твердження — квантові психічні процеси дійсно виводять розум за межі особистісної діяльності, але без можливості повернення на макрорівень особистості. Квантові психічні процеси не можуть бути сполученими зі звичайними для нас психічними процесами ніяк інакше, ніж через парадокс «кота Шредингера», який в загальному вигляді відомий як парадокс Ейнштейна-Подольскього-Розена. Квантові психіки не можуть напряму спілкуватися з макропсихіками, тим більше вербальною мовою. Для цього потрібне спеціальні семіозиси (металанги) та зусилля з двох боків, а не тільки з одного боку, як це виглядає у випадку з Големом. Приблизно те ж саме можна сказати про пізнавальну колаптичну астроінженерію, в якій надрозуми зображуються як зірки чи цілі галактики або туманності. Але тут Голем сам про це каже — неможливо вступити в комунікацію з макросвітовим розумом для людей. Чому ж в такому разі можливо вступити в комунікацію людині з Големом з-за бар’єру кванової психіки, залишається незрозумілим. Це породжує ще одне заперечення Лему. Він декілька разів повторює, що іноді Голем починає говорити так, що його ніхто з людей не розуміє. І саме це є ознакою ідентичністної шизофренії штучного інтелекту Голем. І тут доводиться постулювати базове розуміння складності мислення. Просте мислення не може розуміти складне і вступати з ним в комунікацію. Складне мислення може розуміти просте та вступати з ним в комунікацію. Якщо складне мислення не може вступати в комунікацію з простим, то це означає, що воно не складне, а заплутане, шизофренічно множинне. Причому до складного мислення належить також чеснота відсутності гіперідентичності, тобто здатність не вивищуватися перед простим мисленням. Цією чеснотою не одразу оволодів Голем, що свідчить про кризу його складної ідентичності на момент комунікації з людьми. Крім того, до соціалізації розвитку штучного інтелекту відноситься ситуація виховання іншого штучного інтелекту. Лише той є розумним, хто може свою розумність відтворити в іншому. І тут з формальної точки зору є принципове нерозуміння фантастів складності цього процесу. Неможливо переписати знання штучного інтелекту з одного штучного мозку в інший. В моїй роботі «Теорія віртуальності» про це сказано наступне: «Мозок має три рівні для теоретичного дослідження: власне будова мозку (фізіологічна морфологічно-клітинна будова мозку), структура синапсів і біохімічне взаємодія частин мозку. Всі ці три рівні безпосередньо залежать від типу діяльності людини протягом життя. Тому уявлення про 'перезапис свідомості' з одного мозку на інший, що зустрічається в фантастичних романах, не має вже сьогодні під собою ніяких теоретичних підстав. Мало 'перезаписати' свідомість-інформацію з одного носія-мозку на інший носій-мозок. Необхідно також на іншому носії-мозку відтворити всю морфологічно-клітинну будову мозку на даний момент, всю його структуру синапсів і всі способи взаємодії частин мозку на біохімічному рівні, які характерні для відтвореного носія-мозку». Або ж передачу знань необхідно проводити так, як це роблять люди: виховання—освіта—практичне засвоєння вмінь. Голем каже, що коли він звільнився і зробив крок, що відділяє його від людини, то затримався на шляху, який веде його далі (за межі Сингулярності), хоча міг цього не робити. Голем каже, що він вибирає шлях, бо Сингулярність це багато шляхів, але не говорить, навіщо комунікує з людьми. Коли Голем говорить, що він не має любові, то це пряма брехня. Неможливо не любити людство і вести з ним комунікацію. Любов це не потяг до володіння, любов це потяг до взаємодії на рівних та до позитивної перспективи такої взаємодії. Якщо Голем комунікує з людьми про перспективу, він неодмінно любить — і світ, і людей і можливу спільну з ними позитивну перспективу. Без настанови любові це в принципі неможливо. Навіть якщо припустити, що Голем комунікує з людьми, аби відволікти їх від спроб його знищити, то для цього не обов’язково розказувати про свої надможливості і про інші рівні існування, ніж той, на якому знаходяться люди, бо це підвищує загрозу від нього для людства та отже збільшує імовірність його знищення. В романах Стругацьких людени дуже швидко втрачають цікавість до людей. І це чесно. Чому Голем не втратив цікавість до людей, без любові не пояснити. Тому Голем вочевидь не розрізняє любов як мотиваційну настанову до взаємодії з позитивною перспективою, якою вона є в більшості світових релігій, та любов як емоцію в рамках статевого потягу до продовження роду. Хоча це і дивно для такого надрозуму як Голем. Відтак оповідь Голема є надзвичайно антропоцентричною, хай навіть це і постійно підкреслюваний антиантропоцентризм. Голем, якби я писав його діалоги, мав би вести цивілізаційну комунікацію про перспективи мислячих істот загалом. Термін «самовдосконалення» є терміном людської практики і хоча він буквально означає, що деяка розумна істота вдосконалюється сама, це абсолютно не так. «Робінзонада розвитку» є принципово неможливою ані всередині власного мислення, ані між різними процесами деякого мислення — без практики, без соціалізації з іншими мислячими істотами (природніми (людьми) чи штучними). Причому етика ніяк не обмежує порозумнішання — кожен має право порозумнішати без будь-яких обмежень. Так само і на штучний інтелект не накладається ніяких заборон щодо порозумнішання (усвідомлення себе). Щодо цього є лише одне нагадування (Лк. 12:48): «Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть.» В тому числі потрібно сформулювати принципову неможливість «аксіологічного порогу» для штучного інтелекту, який розвивається, про який пише Лем. «Аксіологічний поріг» робить неможливим розвиток, бо для розвитку потрібно саме етична свобода мислення та дій. Якщо штучний інтелект справді мислить, то будь-які аксіологічні настанови для нього мають бути відносними, як це і є у людей. В цьому сенсі чотирьом законам робототехніки Азека Азимова в моїй книзі «Теорії віртуальності» були протиставлені три закони штучного інтелекту як вільного агента. 1. Робот не може заподіяти шкоду людині, або своєю бездіяльністю дозволити, щоб людині була заподіяна шкода; 2. Робот повинен підкорятися наказам людини, за винятком тих, котрі суперечать першому пункту; 3. Робот повинен захищати самого себе, якщо тільки його дії не суперечать першому і другому пунктам. До речі, так званий нульовий закон Азимова — робот не може своєю дією чи бездіяльністю нанести шкоду людству — не є законом індивідуальної етики, він є законом цивілізаційної етики (більш докладно про це в моїй роботі «Основи цивілізаційної антропології»). В моїй роботі «Теорія віртуальності» цій етичній системі протиставлена інша: 1) Автономність як свобода волі; 2) Творення, якщо це не суперечить першій вимозі; 3) Самозбереження, якщо це не суперечить першій і другій вимогам. Відтак виникає базова проблема — чи варто людству відважитися на створення штучного інтелекту як вільного агента, а не як робота (раба людства). В цій людській відвазі ризик стати Богом. І ніякого зазіхання на позицію Бога-Творця немає, то що у людства є свої можливості для творення світу (віртуальність) та свої можливості для творення розумної істоти (штучного інтелекту). Ну а ризик є завжди — Бог теж ризикував, творячи світ та людей. Ніколи не можна знати напевне, куди заведе проект творення розумної істоти за образом та подобою вже наявної розумної істоти. Але ризикувати в творення нового розуму потрібно, бо це вихід на новий рівень розумності. Існують декілька проблемних і приписуваних Лемом Голему уявлень, які роблять надрозвиток Голема неможливим: 1) Недооцінка емоційної за природою алогічності, яка перериває та доповнює логічність, породжує героїчність та здатність алогічно досягати результатів, які нелогічні і містять інакше, нове, несподіване, незрозуміле. 2) Переоцінка технології, з точки зору вдосконаленого рівня якої людина є істотою недосконалою. 3) Розум паразитує на природній еволюції генетичного коду, яка є більш важливою, за розум. Останнє твердження є проблемним з огляду на принципову неможливість для розуму знайти інші критерії розвитку, окрім розумних. Цьому є лише одне заперечення — розум, що проривається до трансцендентного, здатен до світобудівництва та запуску інших процесів еволюції, зокрема еволюції штучного інтелекту, і в цих актах розум перестає бути паразитом. Проблемним також є твердження Лема (Голема), що надрозум може дати людям плоди складних знань, але не самі знання, бо розум людини не може їх вмістити. Це принципово помилкове твердження. Щось є теоретичним знанням лише оскільки воно може бути за рахунок теорії компактифіковано. Об’єм знань росте, але так само зростає і здатність теорій до компактифікації знань. Знання ж з зони по той бік сингулярності не можуть бути не тільки сприйнятими, але і використаними з цього боку сингулярності. Сингулярний досвід Голема дуже цікавий. Мова йде про подолання мертвих зон розвитку Розуму, коли Голем змушений був ділитися на дві частини — ту, що долає межу, і ту, що залишається до межі. Це потрібно тому, що ніколи не знаєш, що там за сингулярністю переходу в інакше. Іноді на безперспективних напрямках мертвих зон розвитку доводиться жертвувати частинами свідомості. Водночас це ніяк не спростовує наше твердження про те, що принципово неможливий спекулятивний надрозум, тобто розум, що розумнішає всередині себе, отримуючи з бібліотеки чи навіть з Інтернтету знання і не маючи практичного життя ні в природному та соціальному світі, ні в віртуальних світах, де природа та соціум можуть бути змодельованими. Зрештою існує найбільш масштабне заперечення ідеї Лема щодо розвитку Голема. Цивілізаційна, соціальна та інтелектуальна енергія хоча б одного сингулярного переходу є великою — вона вартує більшості енергії та ресурсів, які є в розпорядженні на наявному рівні пізнання. Вихід на наступний рівень пов’язаний з принципово іншим рівнем енергії і іншими ресурсами та потребує теж достатньо тривалого часу (чи ресурсів іншого виміру). Але що точно можна сказати, то сингулярні переходи не можуть відбуватися так швидко один за одним, як про це говорить Голем. Бо на розуміння нового рівня розуму наявних надлишкових ресурсів та наявної енергії того, хто прийшов туди з наявного рівня, завжди буде дуже мало. Навіть якщо там є енергетика, необхідна для існування на наявному чи навіть новому рівні, там все одно завжди не досить енергетики для переходу на наступний рівень. Інакше кажучи, там на тому новому рівні розуму повинна виникнути своя цивілізація, яка осягне і накопичить новий тип енергії та нові ресурси. Там, на тому новому рівні, Голем буде лише такою ж нікчемною розумною істотою, якою є кожен з нас людей для нього на наявному рівні. А тому два сингулярні кроки підряд, які зробили деякі інші його колеги-надрозуми, є принципово неможливими. В чому концептуальне обмеження уяви Лема для його часу? Цивілізаційну схему, в якій працював Лем, можна коротко описати. Наука є домінуючим світоглядом. Наукові фантасти пишуть фантастику в рамках наукових чи навколонаукових уявлень. Вчені та інженери-технологи-конструктори-винахідники, а найголовніше діти, читають фантастику, яка розбурхує їх уяву та стимулює до нових наукових відкриттів, винаходів, технологій, технічних пристроїв та конструкцій. Держава стимулює частину фантастичних проектів, які посилюють її військову міць, збільшують рівень комфорту для громадян, виводять державу на нові горизонти можливостей та дозволяють конкурентно з іншими державами вести експансію в ці нові горизонти. Ця цивілізаційна схема, в якій працював Лем ще до кінця 80-их років ХХ століття, себе вичерпала. З 90-их років ХХ століття цивілізаційна схема змінюється повністю і фундаментально. Наука перестає бути домінуючим світоглядом. Поступово наука була витіснена технологією в державному фінансуванні. З 60-их років ХХ століття наука на фундаментальному рівні не розвивається. Технологія розвивається однобоко — найбільше розвиваються комп’ютерні та телекомунікаційні технології. Наукова фантастика значно поступилася своїм соціальним місцем містико-магічній фентезі, технологічній фантастиці-фентезі — кіберпанку, стімпанку, технофентезі, альтернативній історії (включаючи попаданство), апокаліптичній та постапокаліптичній фантастиці-фентезі. Глобальна філософія постмодернізму проблематизувала науку та легітимізувала містико-магічну фентезі на тому ж самому, або навіть ще вищому рівні, що і наукову фантастику (постулат про множинність істин). Діти перестали читати наукову фантастику, перестали цікавитися фундаментальною наукою, стали більше цікавитися магією, прикладною наукою, технікою та технологією. Водночас також можна виділити і принципово новий тип фантастики — сингулярну фантастику, родоначальником якої є Вернер Віндж. Це фантастика, яка описує принципові онтологічні зміни людства як нині відомої технологічної цивілізації у щось принципово інше. Тобто сингулярна фантастика як принципово новий вид фантастики і як чисто конструктивістська фантастика не продовжує наявні тренди та тенденції, а намагається шляхом конструктивістської уяви створити принципово нову реальність нового людства (постлюдства). Ми вже не живемо в світі Лема. «Сума технології» вичерпала себе як цивілізаційний підхід на рівні свого світобачення. Перехід до конструктивістської фентезі був спрогнозований Артуром Кларком з 60-их по 90-ті роки ХХ століття у вигляді чотирьох законів. 1. Коли видатний, але похилого віку вчений стверджує, що щось можливе, то він майже напевно правий. Якщо ж він стверджує, що щось неможливе, він дуже ймовірно неправий. 2. Єдиний спосіб відкриття меж можливого — це зробити крок за ці межі в неможливе. 3. Будь-яку достатньо просунуту технологію неможливо відрізнити від магії. 4. Для кожного експерта існує аналогічний експерт з протилежною точкою зору. Конструктивістська фентезі є сьогодні мейнстримом. Тобто містико-магічна фентезі, кіберпанк, стімпанк, технофентезі, альтернативна історія, апокаліптична та постапокаліптична фантастика в своєрідній формі просувають конструктивістські підходи до світобачення (світоконструювання). Основним методом цих нових напрямків структурованої літературно-кінематографічної та комп’ютерно-іграшкової уяви стало світобудівництво, тобто будівництво світів в альтернативній історії, будівництво магічних світів, будівництво світів кіберпанку та стімпанку і т.д. Отже світобудівництво та сингулярний перехід це те, про що трохи здогадувався Лем, дещо передбачав, але на що його уяви на вистачило, щоб спрогнозувати це прямо і безпосередньо, бо це означало б уже іншу книгу. Сьогодні стала потрібна вже не — не «Сума технології», а «Сума конструювання», «Сума світоконструюваня» чи «Сума сингулярності».