СТРАТЕГУВАННЯ

Сьогодні об'єктом управління державної влади в Україні є здебільшого внутрішні процеси країни. Але ситуація в світі вже давно принципово змінилася.

1) Наддержавні утворення різного типу (ЄС, СОТ, НАТО), світова держава США та дієвий щодо України геополітичний гравець Росія впливають на Україну вже настільки сильно, що фактично приймають сьогодні вже більшість рішень всередині України.

2) Інфраструктури, які виходять за межі країни і потребують нового типу інфраструктурного управління (яке вперто не бажають застосовувати українські міністри та чиновники), - все це не заслуговує на увагу політичної еліти України, хоча при цьому визначальним чином впливає на всі процеси та суттєві рішення в країні.

3) Пришвидшення культурно-інформаційних процесів комунікації, що ставить нас перед викликом втрати культурної ідентичності України. Постановка питання про входження України до ЄС означає поступову втрату культурної ідентичності нас як нації - це в принципі не усвідомлюється політичною елітою.

Таким чином Україна стала об'єктом геополітичної експансії Росії, стратегічного впливу США, стратегічного управління з боку ЄС, СОТ, НАТО, ЄЕП в ситуації, коли ми, не маючи своєї системи стратегування, програємо кожному з цих суб'єктів стратегічно в довгостроковій перспективі.

Всі вище наведені обставини не розглядаються українською політичною елітою як такі, які підлягають осмисленню на рівні правової теорії, технології та спрямування політичної системи через Конституцію, на рівні нової стратегії, на рівні нового, вже не національного, а цивілізаційного проекту.

Українська влада не працює стратегічно: 1) нема бачення довгострокової перспективи країни; 2) нема бачення стратегій інших країн; 3) нема своєї сильної стратегічної гри та контргри в ситуації зіткнення стратегій; 4) нема кооперації з іншими учасниками стратегічної гри всередині країни (бізнес, міські громади та ін.).

Нинішня Конституція базується на застарілому уявленні про три гілки влади - законодавчу, виконавчу та судову. Разом з тим, як ми бачимо з обставин сучасного світу, окрім описаного раніше самоврядування як нового типу влади1, з'явився ще один новий тип влади - стратегічна.

Стратегічна влада завжди діє, навіть коли це не наша влада. Тобто завжди чиясь стратегія здійснюється в Україні, навіть коли це не наша стратегія. Стратегічна влада - тільки частково влада демократична. Стратегія - інструмент багатомірного рефлексивного мислення, що не доступне широкому загалу. Стратегування - інструмент здебільшого елітний. Найбільша таємниця успішних країн чи навіть цивілізацій - визнання стратегічної влади як частково демократичної задля світового лідерства своєї культурної ідентичності. Такі успішні стратегічні цивілізації пропонують назовні іншим країнам - саму демократію без стратегічної влади. Якщо ці інші країни погоджуються на пропоновану демократію без стратегічної влади, то це невідворотно веде їх до культурної асиміляції в цивілізаціях, які є носіями світових стратегій. В стратегічних цивілізаціях демократія контролює тільки видимі і загально зрозумілі аспекти стратегування - самих стратегів, соціальні інститути стратегування, вплив стратегічної влади на інші традиційні гілки влади.

Всі політичні реформи в Україні і навіть та, яка сьогодні планується, знаходяться поза уявленнями про світове лідерство нашої країни. Це означає, що всі попередні і та, що планується, політичні реформи спрямовані на відтворення і закріплення ситуації зовнішнього управління країною за відсутності центру прийняття стратегічних рішень всередині країни. Коли стратегічна влада в країні відсутня, а внутрішні центри прийняття виконавчих рішень розробляють свої рішення без врахування всього кола суб'єктів, неоперативно діють в кризах, будують одномірні і короткострокові стратегії, тоді країною управляють зовнішні центри прийняття стратегічних рішень, які розробляють більш оперативні рішення, з багатомірними і більш довгостроковими стратегіями.

Стратегічна неадекватність України означає буквально таку ситуацію, коли конституційно закріплені дві обставини: відсутність центру прийняття стратегічних рішень всередині країни (відсутність стратегічної влади) і ситуація зовнішнього управління країною (законодавство України є частиною світового законодавства, Україна вступає в різні наддержавні утворення, блоки, організації, які мають власні стратегії та диктують їх Україні). Замкнене коло стратегічної неадекватності полягає у наступному - нинішня так звана державна еліта не бажає здійснювати перехід до створення системи стратегування, оскільки хоча і мало компетентна, але не зацікавлена, а широкі верстви української громади, хоч і зацікавлені у створенні в їх країні системи стратегування, але не достатньо компетентні, щоб змусити еліту її створювати.

Ми не єдині, хто робить помилки щодо стратегування. Європейський Союз теж потрапив у подібну пастку. Європейська еліта обдумувала десятиліттями способи і технології цивілізаційної конкуренції Європи з рештою цивілізацій, зокрема США. Разом з тим, ставлячи завдання розвитку стратегічної влади Європи, еліта новоствореного об'єднання країн вдалася до спроб досягати цілей стратегування через традиційні інструменти національної демократії - голосування національних громад за стратегічні засади. Це найпоказовіший приклад теоретичної неспроможності європейського права, яке мало бути дорозвинуте під принципово нові цілі.

Generaliter2

В новій політичній системі України має бути описаний новий тип влади - стратегічна, тобто інша, ніж судова, виконавча, законодавча і вже описане нами самоврядування. Стратегування - спосіб багатомірного (багатофокусного) самостійного управління розвитком, коли враховують довгострокові стратегії різних зовнішніх стратегічних гравців і на противагу їм розробляють та впроваджують свої стратегії.

Принцип системності стратегування. Стратегування може бути ефективним не в разі існування стратегій чи стратегічних органів, а за умови наявності складної і розгалуженої системи розробки та впровадження довгострокових стратегій, застосування стратегічних сценаріїв дії влади та використання стратегічної гри та контргри в різних стратегічних сферах політики та економіки.

Принцип трьохрівневого стратегування. В країні має бути створено трьохрівневу систему стратегування - набір інститутів, процедур, взаємозв'язків з виконавчою владою, що дозволяє здійснювати стратегування. Стратегування повинно мати три пов'язані рівні:

1) громадсько-політичне стратегування (розробка політичної публічної загальнонаціональної Стратегії, яка показує час в 10-20 років та місце країни на цей час серед стратегій зовнішніх гравців, які значно впливають на неї - складається з різних стратегічних планів, призначена для широкої громади та бізнесменів));

2) інституційне стратегування (Інститут Стратегування та інші інститути, до компетенції яких має бути віднесене стратегування сценарне та ігрове, тобто більш складніші стратегії щодо конкретних сценаріїв та стратегічних ігор влади, наприклад, в сфері закупки енергоносіїв, інновацій, інформатизації тощо - для консультації органів влади у її повсякденній роботі та для перспективного програмування);

3) елітне стратегування, що відбувається на "стратегічні раді" - ще більш складна стратегія на більш довгий термін, яка є принципово непублічною і часто відомою для дуже небагатьох навіть з представників влади. На "стратегічній раді" також заключається і перезаключається "пакт еліт" - принципи, на яких побудована Конституція.

1 та 2-й рівень описується в Конституції тільки з точки зору загальних принципів. 3-й рівень може не описуватися, але його існування - предмет "пакту еліт", який заключається незалежно від Конституції, але впливає на її принциповий зміст.

Принцип розмежування "компетентного самоврядування" і "стратегування" реалізовується шляхом розмежування громадсько-політичної публічної стратегії і відносно закритого інституційного та ще більш закритого елітного стратегування. Стратегування не є безпосередньо демократичним інструментом влади. Принцип "компетентного самоврядування" означає розмежування в стратегуванні двох традиційних підходів у політиці - оптиматів3 та популярів4. Популяри беруть участь на першому рівні стратегування. Оптимати беруть участь на другому рівні стратегування. На третьому рівні стратегування діє вузький прошарок еліти з дуже вузькими повноваженнями - стратегування щодо вічності і цивілізацій планети. Можна назвати їх обраними або ще якось романтично. Але без них не можна обійтись, якщо ми прагнемо бути лідерами у світі.

Принцип різного рівня громадського контролю для кожного рівня стратегування. Це означає, що тільки перший рівень стратегування є повністю публічним і підлягає повному громадському контролю. На другому рівні використовуються непублічні стратегії і громадському контролю підлягають тільки обставини їх розробки та впровадження - кадрова політика, обсяг фінансування, оцінка результативності постфактум. Для другого рівня стратегування характерна обмежена публічність або відстрочена публічність. На третьому рівні, що виходить за межі публічних інститутів, контроль за вузьким колом еліти, що здійснює елітне стратегування, здійснюється елітою взагалі. Вплив цього третього рівня стратегій відбувається винятково через входження людей, що є носіями складних багатомірних стратегій, в конкретні владні інститути. Фактично третій рівень - це організація закритого елітарного типу: відкриті і зрозумілі цілі, але складні та закриті стратегії їх досягнення. Така організація не є масонською в повному розумінні слова, тому що її члени діють публічно, не переслідують ніяких таємних цілей. Публічне стратегування контролюється громадськістю змістовно і повністю. Інституційне стратегування контролюється громадськістю на рівні організації структур та на рівні цілей, щодо яких діє принцип відкладеної (відстроченої) публічності. Елітне стратегування контролюється компетентною громадськістю на рівні основних трьох цілей та на рівні персонального складу, який є публічним. Економічної небезпеки відсутності традиційного демократичного контролю за елітним стратегування нема - бо там нема чого красти. Є тільки культурна небезпека - втрата країною культурної ідентичності, але така небезпека є завжди і при демократичній владі.

Конституцією регулюється публічне стратегування в частині, що відноситься до функцій Стратегії, робота Стратегічного інституту - окремим законом, елітне стратегування законодавчо не регулюється.

Відповідно в Конституції змінюється розуміння функцій Президента та Прем'єр-міністра: Прем'єр-міністр повинен отримувати всю повноту виконавчої влади, а Президент стає основою влади стратегічної.

Принцип цілісності Стратегії - стратегія є єдиною і цілісною на кожному з рівнів. Створення цілісності на кожному рівні стратегування є окреме завдання при розробці Конституції. Щодо першого рівня (громадсько-політичне стратегування) цілісність стратегії означає: стратегія як документ розробляється публічно з залучення широкого кола партій, експертів, активної громадськості, підтверджується Президентом як обов'язкова до впровадження всіма органами влади. В Конституції має бути передбачено механізм корекції Програми Уряду та тематичних урядових програм щодо Загальнонаціональної Стратегії. Щодо другого рівня (інституційне стратегування) цілісність стратегії означає: професійно розроблені стратегії (щорічні послання Президента мають статус стратегічних і обов'язкові до впровадження в Програму Уряду, тематичні урядові програми та закони Парламенту; сценарії та ігри інститутів використовуються в поточній роботи як стратегічні інструменти; тематичні стратегії можуть розроблятися різними інститутами і в разі їх підтвердження Президентом вони обов'язкові до впровадження). Третій рівень (елітне стратегування) є справою вузького кола еліти, що спрямована на збереження територіальної цілісності, збереження та розвиток культурної ідентичності, світове лідерство в розвитку країни. Тобто цей рівень тільки змістовно, а не адміністративно, є над Конституцією, над іншими стратегіями, програмами, уявленнями решти політиків та громадян (стратегія за цивілізаційним рахунком).

Таким чином всі вищеописані принципи та підходи мають бути предметом "пакту еліт", який заключається до змін в Конституцію. Відтак Конституція має розроблятися всією українською елітою, а прийматися на всенародному референдумі. "Пакт еліт" може змінюватися за спеціальною процедурою на "стратегічній раді", яка збирається поза Парламентом періодично або позачергово у випадку конституційної чи іншої кризи в країні. На цих зборах приймають різні стратегічні рішення, в тому числі - рішення про зміни до Конституції. "Стратегічна рада" - неінституційне утворення іншого змісту, ніж загальнонаціональний круглий стіл. Це утворення, де говорять про принципи розвитку країни, взаємодії еліт, стратегії третього рівня, а не про інтереси окремих політичних сил. Політичний торг на "стратегічній раді" заборонено.

Отже самоврядування та стратегування - два нових типи влади, які має описати та впровадити Україна. Давайте конспективно аргументуємо це. Отже використання самоврядування відоме з історичної практики як солідаризм, а стратегування - це самостійне управління своїм розвитком. Доганяючий розвиток СРСР 1970-80-ті: квазісолідаризм без дійсного розвитку - програш. Країни ОПЕК в 1970-ті: отримання грошей за дорогу нафту без солідаризму і без розвитку, гроші тікають в країни, які розвиваються стрімкіше, - програш. Країни Тихоокеанського регіону ("тигри" і "дракони") в 1970-80-ті: проривний розвиток без солідаризму - програш. Реформістський розвиток країн Східної Європи під патронатом ЄС в 1990-ті: солідаризм та розвиток в ситуації зовнішнього управління - незначний виграш. Таємниця успіху - два фокуси управління: самоврядування управляє повноваженнями демократичної влади, а стратегування переграє зовнішнє управління. Тільки баланс двох нових типів влади створює цивілізаційну перевагу.



Якби в Україні був Справжній Політичний Лідер, він би сказав так:

"Ми маємо пам'ятати просту річ - або ми вдаємося до створення складної і частково демократичної системи стратегування або в перспективі Україна перестане існувати як окрема культурна ідентичність. У випадку нестратегічного розвитку України - вона буде поглинута стратегіями інших цивілізацій. Будь-яка інтеграція нашої країни в будь-яке об'єднання країн без власної сильної системи стратегування - це наша смерть.

Давайте створимо систему стратегування. Бо це потрібно нам і нашим нащадкам. Я зроблю все, щоб переконати в цьому українську еліту."

Але поки що у нас нема Справжніх Політичних Лідерів. У нас є просто політики - як при владі, так і в опозиції. В цьому сенсі вираз "Generaliter" означає "узагальнюй, будуй загальне бачення" І тепер, якщо хто-небудь з політиків почне говорити про скороминучі інтереси чи вигоду з точки зору обмеженої економічної доцільності - кричіть йому щодуху: "Generaliter", "Generaliter", особливо, якщо він навіть не розуміє цих слів.


1 Див. статтю цього ж циклу "Перезаснування країни". Повернутися

2 Лат - "Взагалі". Повернутися

3 Ті, хто вважає, що влада має бути компетентною, незалежно від її популярності. Повернутися

4 Ті, хто вважає, що влада має бути популярною, незалежно від її компетенції Повернутися

. Сергій Дацюк

Весь цикл статей "Принципи інтелектуальної політики"