ЄВРОПА - Europa non est magistra vitae1

Європа - не Росія, в тому сенсі, що Європа це Європейський Союз, а не якась одна країна чи навіть багато країн нарізно. Європа - це новий тип цивілізації, який ще ніхто досі не будував. Європа сама намагається будувати себе на принципах, а не на інтересах чи їх компромісах. І там, де вона перестає слідувати такому підходу, вона отримує кризи, як от криза щодо європейської конституції. Європа на відміну від імперій США та Росії, які побудовані на принципі культурного домінування, є спробою будувати цивілізацію на принципі рівноправної взаємодії культур. Тому будуючи власну цивілізацію в Україні на цьому принципі ми стаємо європейськими навіть не будучи інтегрованими в Європу. Отже принцип взаємодії культур - це перший принцип розвитку культури України, який є дороговказом як для внутрішньої, так і для зовнішньої культурної політики.

Якщо по відношенню до Росії Україна діє за принципом цивілізаційної конкуренції і розподіленого лідерства, то по відношенню до Європи Україна діє за принципом цивілізаційного лідерства. "Європа не є вчителька життя" - це означає, що ми теж можемо і повинні вчити Європу. Це означає, що Європа не просто може помилятися, а може потрапляти в кризи. І ми можемо запропонувати їй вихід з криз. Ми не маємо хотіти вступити в Європу. Ми маємо стати такими, щоб нас туди попросили, а ми ще думали, погоджуватися нам чи ні. Ми не мусимо йти в Європу як "бідні родичі". Відмовитися від нав'язування себе Європі - це більш сильна позиція, ніж та, що пропонується українською елітою сьогодні. Нам потрібно навчитися вчитися в самих себе і стати лідером в новому типі цивілізації, а отже і лідером в Європі. Отже зміна позиції України щодо Європи: Україна має стати лідером, якого запрошують у Європу - другий принцип політики України щодо Європи.

Сьогодні в культурі України ми маємо наступні дисбаланси. Російська культура донедавна домінувала в українській культурі з точки зору створення смислообразів і їх привабливості. Зараз ми переживаємо період піднесення української культури, коли українська культура починає поступово на рівних конкурувати з російською в інтенсивності створення і з точки зору привабливості культурних смислообразів. Але все ще російська культура на рівні смислообразів дуже сильно інтегрована в українську культуру. Щоб пришвидшити процес розвитку української культури, як не дивно, нам потрібно розширити культурне поле конкуренції - почати конкурувати в культурі з Європою, тобто з кожною європейською країною. Тільки на перший погляд здається, що раз ми ледве можемо конкурувати на звуженому культурному полі (з Росією), то на широкому (Росія плюс Європа) буде ще важче. Але в культурі це не так. В культурі, якщо ви розширюєте поле культурної конкуренції, ви отримуєте переваги від інтеграційного ефекту конкуренції. Тобто розширення поля безпосередньої культурної конкуренції за рахунок Європи - третій принцип української політики щодо Європи.

Також ми повинні сказати про економіку взагалі та бізнес зокрема. Сьогодні український бізнес є слабко орієнтованим назовні країни. Отже у України повинна з'явитися стратегія зовнішньої дії та підтримка потуг європейської експансії українського бізнесу. Причому принцип розподілу пріоритетів стратегії зовнішньої дії має бути зрозумілим - в Росії українська експансія має бути інфраструктурною. В Європі українська експансія має бути багатомірною. В Росії Україна, конкуруючи з нею, створює компенсуючу перевагу. В Європі Україна, розвиваючи експансію створює різноплановий плацдарм багатомірної присутності. Отже стратегія зовнішньої дії - багатомірна експансія в Європу - четвертий принцип української політики щодо Європи.

Стратегія зовнішньої дії ставить питання про взаємоприсутність України і Європи одна в одній. Сьогодні ми спостерігаємо явний дисбаланс в Україні щодо Європи: українці мало знають про Європу, про культуру її країн, про те, що там відбувається в різних сферах життя. України ж в Європі має бути стільки, скільки Європи в Україні. Отже баланс взаємопроникнення України і Європи це п'ятий принцип відносин з нею.

Повернімося однак до європейської конституційної кризи та до вже описаного перезаснування країни. Якщо Україна відважиться на перезаснування країни, на розробку нової політичної теорії самоврядування та стратегування, які вже не є власне демократією, тоді Україна - територія політичних інновацій для Європи. Але це наш вибір, а не бажання таким чином сподобатися Європі. Це дуже сильна позиція, бо саме в Україні може виникати і досягати успіху те, що потім зможе використовувати Європа й Росія, якщо захочуть. Ми змушені в будь-якому разі робити політичну реформу. Те, як вона зараз планується українською політичною елітою, означає, що ми ще не раз будемо до цього повертатися. Але ми можемо зробити зусилля і зробити інноваційну політичну реформу. Так чи інакше, за один раз ми зробимо інноваційну політичну реформу чи за декілька разів - Україна в будь-якому разі може стати територією політичних інновацій. Отже принцип пріоритетного впровадження власних політичних інновацій - шостий принцип української політики щодо Європи.



Якби в Україні був Справжній Політичний Лідер, він би сказав так:

"Росія - це пута України. Європа - її спокуса. Щоб отримати свободу, Україна повинна звільнитися і від пут, і від спокуси.

Похід в Європу закінчився. Ми йшли, йшли і прийшли туди, звідки вийшли - до самих себе.

Щоб тепер іти куди-небудь, нам потрібно зрозуміти, хто ми є, чого ми хочемо, і де те, чого ми хочемо, знаходиться. Може так статися, що нам нікуди ходити і не доведеться, бо те, чого ми хочемо, є у нас самих.

Ми починаємо політичні інновації задля самих себе, а не для того, щоб нас прийняли в Європу.

Інноваційним вирішенням власних проблем ми маємо допомагати вирішувати подібні проблеми Європі, а не звалювати на Європу свої проблеми.

Ми змінюємо позицію, з якої ми дивимося на Європу: Європа має не вчити, а вчитися, вона має бути не вчителем, а учнем.

Ми будуємо баланс культурної взаємодії і розвиваємо експансію в Європу з власної ініціативи, за власною стратегією, а не під диктовку ззовні.

І ми нічого від Європи не чекаємо. До побачення, Європа! У нас купа справ. А як ми переробимо хоча б половину, ми самі прийдемо в Європу не здаватися на її милість, а культурно завоювати її".

Але поки що у нас нема Справжніх Політичних Лідерів. У нас є просто політики - як при владі, так і в опозиції. В цьому сенсі вираз "Europa non est magistra vitae" означає "Європа не є вчителькою життя, ми маємо самі вчитися жити". І тепер, якщо хто-небудь з політиків почне говорити про Європу з точки зору політичної доцільності - кричіть йому щодуху: "Europa non est magistra vitae", "Europa non est magistra vitae", особливо, якщо він навіть не розуміє цих слів.


1 Лат - "Європа - не є вчителькою життя". Повернутися

Сергій Дацюк

Весь цикл статей "Принципи інтелектуальної політики"