|
"НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК У ХХІ СТОЛІТТІ:
тенденції та європейський вимір"
Виступ Семюела Хантингтона на круглому столі в Національному інституті стратегічних досліджень 18 жовтня 1999 року - 30 октября 1999 года
Організатори:
Національний інститут стратегічних досліджень
Школа державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді
В рамках спільної освітньої програми Ради національної безпеки і оборони України та Гарвардського університету (США) - "Національна безпека України".
С.Хантингтон:
Дуже дякую вам, пане секретар Горбулін, пане Бєлов, пані та панове! Мені дуже приємно за нагоду зустрітися з усіма вами тут, під час мого першого приїзду до України. Мене попросили поділитися з вами думками про новий порядок, що формується в світі, і про важливі наслідки цього для Європи та для України. Мені дуже приємно говорити на цю тему з двох причин: по-перше, це те, що Україна з стратегічної точки зору буде найважливішою країною протягом найближчих років. Друга причина, чому мені приємно говорити на цю тему, це те, що моя дружина - Ненсі Хантингтон - тісно співпрацює з паном Бєловим - директором Інституту - та з іншими, працюючи в Гарвардському університеті над програмами підготовки вищих посадових осіб. А ті, хто з вас одружені, розуміють, що ця друга причина і є тією причиною, чому я опинився тут сьогодні.
Сьогодні під час моєї доповіді я хотів би приділити увагу трьом речам: перше - розповісти вам і можливо привести у відповідність до теперішнього моменту ті аргументи, які я наводив у своїй книжці про зіткнення цивілізацій. Друге - це проаналізувати нову ієрархію сили1, яка складається зараз у світі. Третє - це поговорити про можливі наслідки того, що відбувається, для системи безпеки та стабільності як в Європі в цілому, так і для України.
Як ми всі знаємо, ХХ століття - це століття ідеології, яке характеризувалося дуже сильною боротьбою між ідеологіями комунізму, фашизму та ліберальною демократією. Ця епоха вже закінчилася. І я вважаю, що тепер ми вступаємо в епоху, де культура та культурні фактори відіграватимуть найважливішу роль у формування світової політики.
В усьому світі люди намагаються знайти відповідь на одне з найголовніших питань, що постає перед людством, - хто ми? І, як правило, їхня відповідь обумовлена минулим, релігією, мовою, традиціями і суспільними інститутами. Вони себе приєднують подумки до якоїсь культурної групи - наприклад до племінної, етнічної групи, нації та інших. У наступній епосі існування можливої небезпеки для країни з боку іншої країни, культурно схожої, буде менш вірогідною, аніж небезпека, що йтиме від країни, що відрізняється від неї культурно.
...
За часів "холодної" війни світ був розподілений на такі основні групи: "вільний" світ на чолі з США, східний блок, який очолювався СРСР, і решта менш розвинених країн. Якщо говорити про розподіл світу на групи тепер, то, звичайно, вже не існує тих трьох груп, які були за часів "холодної" війни, тепер існує близько 7 або 8 основних цивілізацій, серед яких можна назвати західну, китайську, японську, мусульманську, індуїстську, латиноамериканську та африканську. (Хантингтон не називає само-собою зрозумілу в даній аудиторії слав'янсько-православну цивілізацію - прим. перекладача).
Як вже зазначив секретар Горбулін, країни-лідери в теперішньому світі представляють різні цивілізації. До них належать США, Росія, європейські країни, Японія, Китай та Індія. Також сюди належать важливі ісламські країни, які завдяки своєму стратегічному положенню, великій кількості населення та нафтовим ресурсам мають великий вплив в системі міжнародних відносин.
Якщо говорити про 8 найбільш населених країн світу на сьогоднішній день, то всі вони належать до восьми різних цивілізацій. Якщо ж розглянути 7 найбільш економічно розвинених країн, то вони належать до п'яти різних цивілізацій. Якщо говорити про нову світову політику, що утворюється, можна сказати, що місцевому плані - це політика етнічності, а в глобальному плані - це політика цивілізації. І вперше за світову історію глобальна політика - є справді багатоцивілізаційною. В цьому новому світі, відносини між країнами-представниками різних цивілізацій часто будуть складними, а в певні моменти навіть і антагоністичними.
Одним з найбільш важливих факторів у цьому новому світі будуть відносини між Заходом та рештою цивілізацій, тому що Захід і надалі намагатиметься нав'язувати свої культурні цінності іншим країнам.
Конфлікти та нестабільна політична ситуація в новому світі будуть спричинені головним чином відродженням Китаю та поверненням ісламу. Стосунки Заходу із Китаєм та мусульманськими країнами будуть іноді важкими, а то й зовсім антагоністичними. Розвиток цих конфліктів дуже великою мірою буде залежати від того, до якої сторони приєднаються такі країни як Росія, Китай та Індія, які будуть досить впливовими країнами в системі цивілізацій.
Потенційно найбільш небезпечним є конфлікт між США та Китаєм. На даний момент є багато питань, які роз'єднують ці країни. Але головне питання - це питання впливу, а саме; яка з країн протягом наступних десятирічь відіграватиме найважливішу роль у формуванні ситуації у Східній Азії. Китайці дуже чітко сказали, що ера, в якій вони залежали від інших провідних країн, наближається до завершення. Вони намагаються повернути собі керівну позицію, яку вони займали у Східній Азії до середини ХІХ століття.
З іншого боку, США завжди протистояли домінуванню чи то Західної Європи, чи Східної Азії. Для цього, щоб запобігти цьому, США в цьому столітті взяли участь у двох світових війнах і в "холодній" війні.
Майбутнє миру в світі великою мірою залежить від врегулювання конфлікту між США та Китаєм.
Виклики мусульманського світу суттєво відрізняються від тих, про які ми щойно говорили. Вони походять не з економічного розвитку, а із зростання населення. Протягом кількох десятиріч для мусульманських країн характерним був дуже високий рівень народжуваності. Рівень народжуваності в мусульманських країнах в середньому становив 3% на рік - що майже в десять раз перевищує цей показник в європейських країнах. З іншого боку, разом з цим швидким зростанням населення відбувалось посилення прихильності мешканців цих мусульманських країн до ісламу як способу життя.
Зараз у світі відбувається багато локальних етнічних війн. І їх учасниками стають мусульмани частіше, аніж представники будь-якої іншої цивілізації. Вздовж всього умовного кордону ісламу: Балкани - Кавказ - Центральна Азія - Південня Азія -Південно-східна Азія - Близький Схід - Африка, - мусульмани воюють проти не-мусульман. Чому так відбувається?
Однією з причин є надзвичайно високий рівень народжуваності, який викликав різке зростання кількості молоді у віці від 15 до 25 років. Як свідчить досвід, коли в країні дана вікова група становить більше 20% від загальної кількості населення, швидкими темпами починає зростати нестабільність, випадки конфліктів та вияви насильства. У більшості мусульманських країн чисельніть даної вікової групи зараз досягло 20%-го рівня, і це спричинило зростання войовничого насторою мусульман, рівня міграції мусульман і посилило тиск на країни-сусіди. Ви зараз бачите на цих графіках зростання чисельності вікової категорії молоді у мусульманських країнах, в США, Європі та Росії. Як видно з цього графіка, чисельність цієї вікової категорії має тенденцію до зниження в інших суспільствах, в той час як в мусульманських країнах тенденція триває.
Боюся, що події останніх років лише ще раз доводять важливу роль факторів культури та цивілізацій в сучасній політиці. Не стала несподіванкою нова міжцивілізаційна війна у Косово, дуже схожий на цю війну конфлікт зараз розвивається у Сіндзяні, у Китаї. Недавно знову спалахнула війна між чеченцями та росіянами. Індія та Пакистан випробували ядерну зброю і взяли участь у невеликій війні в провінції Кашмір. США та Китай продовжують протистояння: Китай не припиняє розвивати свій ракетний потенціал, одночасно США намагається створити систему протиракетної оборони.
Нажаль, таке зіткнення цивілізацій продовжує активно розвиватись в сучасному світі.
Тепер я хотів би перейти до питання про структуру розподілу сил у світі.
Більшість людей погоджується з тим, що за часів "холодної" війни світова система була біполярною, в той час як сьогодні існує односилова система (one simple power). З іншого боку, продовжують точитися дискусії з приводу того, яким же вважати сьогоднішній світ - уніполярним, багатополярним чи це якась інша система. Моя точка зору полягає в тому, що нинішня міжнародна політична система є водночас уні- та мультиполярною.
Для вирішення міжнародних проблем сьогодні потрібні зусилля як однієї супердержави, так і спільні зусилля кількох інших керівних держав. В цьому уні- мультиполярному світі глобальна структура сили має чотири рівні. Зараз тут має появитися карта, тут невеличка технічна проблема...
Як я сказав, структура сили в світі має чотири рівні. Ось ця карта, де показана структура розподілу сили в сучасному світі. Єдиною наддержавою залишаються США. Далі ідуть найважливіші регіональні держави - вони показані червоним на карті - кожна з них відіграє домінуючу роль в своєму регіоні. Потім іде група країн, які я називаю другорядною регіональною силою - вони позначені на цій карті жовтим кольором. До них відносяться Великобританія відносно Німеччини та Франції в Європі, Україна відносно Росії, Японія та В'єтнам відносно Китаю, Пакистан відносно Індії, Австралія відносно Індонезії, Саудівська Аравія відносно Ірану, Єгипет відносно Ізраїлю і Аргентина відносно Бразилії. Нарешті, четвертий рівень - це країни, які не увійшли до перших трьох груп.
Якщо говорити про інтереси наддержави в такій уні-мультиполярній системі, без сумніву, вона зацікавлена в поверненні до уніполярної системі, щоб самостійно приймати всі рішення. Важливі країни, позначені червоним кольором на карті, зацікавлені в багатополярній системі світу. Тому стабільність існуючої системи значним чином залежить від рівноваги між цими головними конфліктуючими групами. Я вважаю, що така рівновага за своєю природою є нестабільною, і марно сподіватися, що її можна буде втримати. Світова політика відійшла від біполярної системи, що існувала під час холодної війни. Потім, наприкінці 80-х років, протягом деякого часу панувала однополярна система. І зараз, я вважаю, нас очікує 10 чи більше років панування системи уні-мультиполярного світу. Він переходить і в ХХІ століття, коли переважатиме мультиполярна система.
Щодо ситуації, яка існує зараз, то спостерігється значне протистояння гегемонії США з боку важливих регіональних держав. Тому можна сказати, що США і другорядні регіональні країни - країни, позначені жовтим кольором на карті - мають спільні інтереси, таким чином позбавляючи важливі регіональні країни (2 група) впливу у власних регіонах.
Нарешті, я хотів би поговорити про можливі наслідки впливу цих тенденцій на світову культуру та перерозподіл сили для Європи в цілому та України зокрема.
По-перше, якщо говорити про західні цивілізації, то США і європейські країни мають набагато більше спільного в цінностях та стилі життя між собою, ніж з "незахідними" країнами. Якщо говорити про лідерів західних країн, то вони узаконили взаємні стосунки довіри та співробітництва, яких вони не мають з лідерами інших країн. Розбіжності, які існували між США і західними країнами за часів "холодної війни", відкидалися на другий план через їх спільну опозицію по відношенню до СРСР. Тепер же, за умов існування системі уні-мультиполярного світу, існуючі конфлікти між США та європейським країнами виходять на перший план. Уряди європейських країн все більше і більше не погоджуються із залежністю від США. Франція, зокрема, дуже часто говорить про те, що треба покласти край американській гегемонії. Європейська валюта - євро - була свідомо запроваджена на противагу американському долару.
Європейці працюють зараз над формулюванням планів спільної зовнішньої політики і спільного військового потенціалу. І якщо раніше точка зору США була на користь цього об'єднання країн, то тепер все частіше США починають задавати питання, чи є це вигідним для США. Як наслідок, в цих стосунках виникає конфлікт між логікою культури і логікою сили. Я вважаю, що для виживання європейської цивілізації є абсолютно необхідним, щоб логіка культури перемогла логіку сили.
Другий наслідок мого аналізу. Зараз в Європі відбувається процес групування країн за цивілізаційним критерієм. Вже не існує "залізної завіси", яка існувала раніше, але лінія розподілу залишилася, і тепер вона розділяє людей, які дотримуються християнства в західному варіанті, людей мусульманського віросповідання і православних християн. Таке розділення дуже чітко видно у Балканському регіоні - тут ми бачимо, що на зміну розподілу. який існував за часів "холодної" війни, прийшов розподіл за цивілізаційною ознакою. Під час війни в Югославії католицькі країни Європи та Латинської Америки надавали значну допомогу Словенії та Хорватії. В той час як православні Росія та Греція надсилали матеріали, дипломатів та військову техніку в Сербію. Ісламські країни - зокрема Іран, Малайзія, Саудівська Аравія, Турція - надали допомоги на сотні мільйонів доларів як грішми, так і військовою технікою боснійським мусульманам.
Протистояння між Грецією і Турцією, яке тимчасово стихло під час "холодної" війни через небезпеку з боку СРСР, зараз знову відновилось. Зараз трішки поліпшилися відносини між цими двома країнами, але схоже, що це тільки тимчасово.
І звичайно, недавній конфлікт в Косово можна назвати класичним прикладом конфлікту між цивілізаціями, який має коріння в часі оттоманського завоювання цього регіону. Цей конфлікт в Косово, як і попередній конфлікт в Боснії, своє коріння має в демографічних причинах, про які я згадував раніше: і в Боснії, і в Косово спостерігалося дуже велике зростання кількості мусульманського населення. У недавній конфлікт в Косово втрутився Захід через НАТО - це втручання було зроблене, щоб захистити мусульман. Це ще один приклад, з моєї точки зору, історичного факту, який свідчить про те, що відносини між Заходом і православним світом ніколи не були тісними.
США намагаються нав'язати зараз на Балканах свою систему цінностей - цінностей, що сповідують багатокультурні, багаторелігійні середовища, які не хочуть жити разом.
Але після цього першого досвіду боротьби з православними сербами західні країни можуть опинитися в ситуації, коли їм доведеться вести боротьбу з мусульманськими албанцями, щоб запобігти проголошенню незалежності та знищенню решти сербів, що залишились в Косово.
Третій наслідок для Європи - це те, що саме зараз в Європі формується новий порядок безпеки, заснований на цивілізаційному критерії.
Будучи головною православною країною в світі, Росія вважає своїм обов'язком підтримання порядку і стабільності серед православних країн. З іншого боку, країни - колишні республіки СРСР, - які з культурної точки зору належать до Європи, активно шукають шляхи інтеграції в НАТО та інші організації. НАТО є організацією, що забезпечує безпеку в західному регіоні. Без сумніву, НАТО повинно включати всі країни Західної Європи, які хочуть стати його членами і які відповідають західним стандартам. Говорячи про західні стандарти, я маю на увазі стандарти демократичної форми правління, ринкової економіки, визнання існуючих міжнародних організацій та повагу до прав меншин. Але дуже важливо, щоб розширення НАТО відбувалося з найменшою небезпекою до Росії. Для цього потрібно дві речі: по-перше, Росія має бути переконаною в тому, що до складу НАТО ввійдуть лише ті країни, які історично та культурно є і вважаються частиною Західної Європи. З цієї точки зору Болгарія, Румунія, Бєларусь, Молдова та Україна не матимуть права на вступ до НАТО. По-друге, НАТО має запевнити Росію, що воно буде співпрацювати з Росією у тих питаннях, які стосуються православних країн. І якщо говорити про події в Косово, то треба визнати, що НАТО цього не зробило.
Я вважаю, що війни в Косово можна було б уникнути, якби у січні цього року США на знищення 40 косоварів сербами негайно б відреагували початком військових дій.
НАТО повинно було звернутись до Росії і пояснити, що в разі продовження таких вбивств, західна громадськість розглядатиме їх як військову інтервенцію. НАТО також мало би підтримати демарш Росії проти Мілошевича і попередити його, щоб в майбутньому він відмовився від таких дій. Мілошевич мав постати перед спільними російсько-натівськими економічними, політичними, і, в разі необхідності, військовими санкціями. Дуже важливо, щоб в майбутньому НАТО саме таким чином, чином співпраці з Росією, вирішувало подібні ситуації.
Нарешті переходимо до України. Якщо говорити про фактор цивілізаційний, то Україна - це розділена країна. Існують дуже значні розбіжності між західною Україною і східною. Саме через це, я вважаю, Україна не повинна бути членом НАТО. З іншого боку, Україна не повинна вступати в НАТО через те, що Росія сприйняла б це як ворожий акт. Треба додати і те, що Україна не має бути і частиною Російської федерації. Але, безумовно, для України мало б сенс співпрацювати з Росією. І наскільки я бачу, тісне співробітництво розвивається між Україною та Росією. На відміну від Югославії і колишнього Радянського Союзу, Україну можна назвати моделлю співіснування різних етнічних груп і цивілізацій. Тому для України було б бажано залишитись єдиною, щоб мати міцні зв'язки з Росією і розвивати міцні зв'язки з західними країнами.
Якщо говорити про глобальну структуру розподілу сили, то Україна є другорядною регіональною державою. Внаслідок цього Україна дуже зацікавлена в тому, щоб підтримувати автономію і незалежність від найвпливовішої країни в цьому регіоні. Динаміка світової структури розподілу сили спонукала США до встановлення тісних зв'зків з вторинними регіональними державами, такими як Великобританія, Японія, Саудівська Аравія, Єгипет, Австралія і Аргентина. Та сама динаміка вимагає підтримувати тісні стосунки між США та Україною. Обидві країни зацікавлені в тому, щоб Росія не стала знову домінувати над своїми сусідами. США та Україна повинні продовжувати співпрацювати далі, здійснювати спільні програми, щоб запобігти цьому.
З точки зору цивілізаційного фактору, Україна займає унікальну позицію, є свого роду містком між західним та православним світом. З точки зору глобального розподілу сили, Україна також має унікальну позицію, яка полягає у забезпеченні стабільного розподілу сили дуже важливу роль в забезпеченні рівноваги сили в Євразії. З моєї точки зору, ці виклики є найбільш важливішими завданнями, з якими Україна зіткнеться на початку 21го сторіччя. Дуже дякую вам за Вашу увагу.
Запитання із залу:
Моє запитання про взаємовідносини між НАТО і ООН. Якщо ООН не буде реформована, то її доля буде зрозуміла. Але якщо ООН буде реформована, то як будуть складатися її стосунки з НАТО? Дякую.
Хантингтон:
Перш, ніж відповісти на Ваше запитання, я хотів би запитатись Вас, що саме Ви маєте на увазі, говорячи про реформування ООН.
Запитання із залу:
Дякую, це дуже по-українськи. Запитання на запитання. Я Вам подарую свою книгу, яка вийшла в Стенфорті два роки тому. Це дуже складне запитання, але ця організація повинна бути менш бюрократичною, враховуючи інтереси, скажімо, нових гравців. ООН може при реформуванні брати до уваги інтереси і вплив тих сил, про які Ви говорили у вашій лекції. Як сказали Ви, що не всі питання можна вирішувати за допомогою сили. Я не хочу робити тут лекцію.
Хантингтон:
Я думаю, що Ви вже досить чітко описали ті сфери, в яких треба провести реформування ООН. Я думаю, що генеральний секретар ООН додає серйозних зусиль для продовження процесу реформування цієї організації. Але треба розуміти, що має минути певний час, перш ніж бюрократичні проблеми ООН можуть реально почати зникати. Як Ви напевно знаєте, ці бюрократичні проблеми є однією з причин, чому США не сплатили приблизно 1 млрд. дол. своїх внесків до ООН. Але саме цей факт несплати цих внесків США ще далі погіршило ситуацію ООН. Тому я вважаю, що, з одного боку, США повинні сплатити ці внески до ООН, а з іншого боку ООН має продовжувати своє реформування. На додаток до цього треба звичайно сказати, що необхідно реформувати і Раду Безпеки ООН. Безумовно, Японія повинна стати постійним членом ООН. А якщо говорити про трошки більш довгострокову перспективу, то я вважаю, що Рада Безпеки ООН повинна бути реформована таким чином, щоб постійне місце в ній було надано найбільш значним країнам основних світових цивілізацій. На початку вашого питання Ви згадали про взаємовідносини між НАТО та ООН. Як ви знаєте, НАТО втрутилося у конфлікт в Косово, не маючи на це санкції від ООН. І я думаю, що в найближчому майбутньому ми можемо побачити регіональні організації типу НАТО, які будуть вирішувати певні проблеми, пов'язані з безпекою. І вони будуть робити це незалежно від того, чи буде у них санкція від ООН, чи ні. Дякую.
Запитання із залу:
Я би тільки до цього додав, що треба право вето в Раді Безпеки відновити і тоді мабуть багато регіональних питань вирішувались би як слід, в тому числі ми це бачили на прикладі Югославії, в Косово. Дякую, прошу Юрій Миколайович.
Запитання із залу
Моє запитання дуже просте. Ви сказали, що це ваш перший приїзд до України. Якою є Ваша думка зараз? Змінилася Ваша точка зору чи ні в порівнянні з тією, якою вона було до Вашого приїзду сюди?
Хантингтон:
Я намагаюсь зрозуміти точку зору України стосовно питання безпеки. Я думаю про це, і коли повернуся додому, я буду продовжувати це осмислювати.
Бєлов О.:
Наступне запитання. Шановні колеги, у нас мало часу. Прохання висловлюватись дуже коротко і чітко. Прошу - пан Андрій Фіалко.
А.Фіалко.
Якщо можна коротке запитання і коментар. Запитання таке. Як Ви ставитесь до гуманітарних інтервенцій, які зараз все більше відстоюються Великобританією і США, зокрема, якщо не помиляюсь, Ви в своїй книжці категорично не радили США здійснювати такі інтервенції. Якщо можна невеликий коментар, обмінятись думками з паном Хантінгтоном з цього приводу. Все ж таки сподіваємося на те, що після Вашого перебування в Україні, образ України як розділеної країни у Вас трошки зміниться. Як я уже говорив, я думаю, що США більш розділена країна, якщо взяти, скажімо різницю між Техасом і округом Колумбія. Або якщо ми візьмемо Німеччину, колишню НДР, і ФРН, а також велику Турецьку общину. Також ми сподіваємося, що Ви підтримуєте Україну як державу об'єднану навколо європейської ідеї і руху до загальноєвропейських цінностей.
Хантингтон:
По-перше, що стосується вашого запитання про гуманітарні інтервенції, зараз світ розвивається, розвиваються засоби комунікації, засоби зв'язку між людьми, формується так звана загальна свідомість і люди стають більш чутливими до будь-яких порушень прав людини. Тому можна очікувати, що в майбутньому ми будемо свідками більшої кількості таких гуманітарних інтервенцій чи то з санкцією ООН, чи без неї. Я все-таки вважаю, що є певні обмеження щодо таких інтервенцій. Мені важко говорити про ситуацію щодо інших країн, але говорячи про США, можна досить-таки впевнено сказати, що країна робить такі інтервенції лише з гуманітарних причин, таким чином не зазнаючи втрат з американського боку.
Ми досягли цього в Косово, але зазнали великих втрат. Але я не можу впевнено сказати, що можна дати якусь гарантію. що так саме буде і в майбутньому.
Тепер. щодо ваших запитань про Україну, як про розділену країну. Я думаю, якщо подивитися на Україну в історичному і культурному аспекті, можна сказати, що досі Україна була розділеною країною. Але водночас можна сказати, що зараз Україна успішно подолала такі розподіли. І в цьому відношенні, як я сказав про це в своїй доповіді, Україну можна вважати моделлю для інших країн та суспільств. Як я під час перерви сказав пану Фіалко, зараз США не є розділеною країною. В минулому ми дуже успішно асимілювали в американську культуру мільйони емігрантів, які приїхали до нашої країни. Тепер перед нами стоїть завдання подібної асиміляції ще мільйонів емігрантів, особливо це стосується емігрантів з Латинської Америки. І я вважаю, що ми зможемо виконати це завдання, бо всі факти свідчать про те, що всі ці емігранти і їхні діти хочуть стати справжніми американцями в усіх розуміннях цього слова. І нарешті я не бачу ніякого конфлікту між Техасом і Вашингтоном. Зараз є дуже велика вірогідність того, що наш наступний президент США буде людиною з Техасу.
Вопрос из зала:
Прежде всего, я хочу отметить яркость его работы, безусловно указав на чрезвычайный интерес. который мы к его идеям имеем. Теперь я хочу сказать, что все процессы, которые имеют место в живой природе, а не в теории, как правило зависят от многих факторов. И чем сложнее эти процессы, тем больше факторов спрятано за ними. Несомненно международные отношения и будущий мир - это явление, которое связано с огромным количеством факторов. И обсуждая эти явления, по-видимому, надо учитывать ну никак не один фактор. Между тем, профессор Хантингтон определил судьбу Украины, исходя только из одного цивилизационного фактора. Хотелось бы спросить, на тех же позициях судьбы Украины в 21 веке стоит профессор и стоял бы, если бы учел и другие важные факторы, например геополитический? Спасибо.
Хантингтон:
По-перше, я хотів би сказати, що я не роблю спроби визначити чи навіть передбачити майбутнє України. З іншого боку, я дивлюся на Україну з точки зору її місця в цивілізаційній структурі світу. Але, безумовно, це не один єдиний кут, під котрим можна давитися на ситуацію України в світі. І в своїй доповіді я дуже чітко сказав, що аналізуючи ситуацію країни, треба враховувати саме геополітичні фактори. Я також пояснив значну роль демографічного фактора. І це також може мати значний вплив на майбутнє України. Тому очевидно, що є дуже велика кількість факторів, які впливають на розвиток країни. І я вважаю, що культурний фактор і фактор розподілу сили будуть домінуючими в формуванні світу у майбутні роки.
Бєлов О.:
Шановні колеги. Я хочу сказати, що наступне запитання нажаль буде останнім.
Запитання із залу:
Я представляю організацію досліджень європейських та міжнародних і відносин. У мене є два запитання, підштовхнуло мене до цього ваша карта яку ви показали, а саме межа східної цивілізації. І перше запитання - це запитання концептуального типу. Друге запитання більш конкретне, воно стосується вашого погляду на стосунки між Росією і Україною. Що стосується першого концептуального запитання, то тут я згадав, що сказав цар російській Іван Грозний. Він сказав, що був перший Рим, був другий Рим, Росія це третій Рим, а четвертого Риму вже не буде. А те що, ви сказали, мені здається, що це питання зводиться до того, що ж буде четвертим Римом тепер. І ви говорили, що дуже великим конфліктом є конфлікт між логікою культури і логікою сили, і питання що ж зараз переможе, чи переможе логіка культуру. Але ви з точки зору цього конфлікту помістили рамку того, що ви назвали західною цивілізацією. Тому питання зводиться до того, чи стане цим четвертим римом Росія, чи ним залишиться Вашингтон. З іншого боку, ви сказали, що використалися всі цивілізації, але при всьому тому ви бачите, що формується новий вигляд біполярності, як ви сказали - захід і всі інші. Тому моє запитання полягало ось в чому, чи ви вважаєте, що цей конфлікт між логікою культури і логікою сили - він є актуальний, має місце лише в західній цивілізації, чи він стосується отих 8 чи 7 цивілізацій, що ви говорили? І тепер, дуже коротке практичне запитання. Секретар Горбулін в своїй доповіді сказав, що Україна зацікавлена в співробітництві з ЭС, включаючи і військові компоненти цього співробітництва. Коли ви говорили про стосунки між НАТО, Україною і Росією, ви сказали, що є певні обмеження і згадали обмеження з точки зору внутрішньої і зовнішньої. Ви сказали: дві причини, чому Україна не повинна входити в НАТО. І перше - це причина - тому, що вона є розділеною внутрішньо, а інша причина, що Росія сприйняла б вхід України до НАТО, як недружній акт. Тому ці дві причини - чи вважаєте ви, що вони також стосуються того, що говорив пан Горбулін, коли він сказав, що Україна буде зацікавлена в співробітництві з ЭС включаючи військовий компонент.
Хантингтон:
Ці два запитання є дуже цікавими і складними. Що стосується логіки культури і логіки сили, дуже важливо, щоб не допустити конфлікту між США і західноєвропейськими країнами. Тому мені здається, що дуже важливо знайти якісь шляхи порозуміння між Брюсселем та Вашингтоном. І я думаю, що необхідно створювати додаткові економічні і політичні інститути, які б доповнили вже існуючий північноатлантичний інститут НАТО. Наприклад, існує зараз пропозиція, яка обговорюється у північноатлантичній зоні вільної торгівлі. Також я вважаю за потрібне, щоб США були більш відкритими і більше співпрацювали зі своїми західноєвропейськими союзниками. І дуже важливо, щоб західноєвропейські союзники не вважали, що Америка повністю домінує над ними. Щодо вашого коментаря, коли ви сказали, що захід та всі інші країни формують нові два полюси у світових відносинах. Я тут не можу погодитись, що це два полюси, бо якщо говорити про усі інші країни окрім заходу, то тут немає єдності. Тому правильніше було дивитися на захід з одного боку, і на 7 або навіть 8 світових цивілізацій з іншого боку.
|
|