ДОБРОБУТ

Маємо той випадок, коли українська мова краще, ніж російська, передає суть добробуту. В українській "добробут" це "добре буття", а в російській "благополучие" це "отримання благ". Саме це нам дозволить розгорнути смисл добробуту. Добробут це завжди більше, ніж споживання отриманих благ.

Від відповіді на питання, що таке добробут, залежить та чи інша система цінностей. Отже відповіді на питання, що таке добробут, описують весь спектр політичних ідеологій та партій, що їх представляють. Зазвичай в цьому місці при описанні добробуту той чи інший автор збивається на власний опис його розуміння добробуту в тій чи іншій мірі універсальний. Ми ж не будемо цього робити. Ми спробуємо знайти принципи, які дозволять сформувати платформу єдності різних ідеологій чи систем цінностей. Ми поставимо три питання, відповідь на які мають бути дані у будь-якій ідеології:

1) Як ми розглядаємо добробут: одномірно чи багатомірно?

2) Яким має бути наш добробут: достатнім чи найвищим?

3) Яким чином ми будемо досягати добробуту: шляхом копіювання зростання чи інновацій?

Тепер уявіть собі, що ми маємо шість відповідей на ці питання. А тепер уявіть собі що три пари відповідей комбінуються між собою. Всього за правилами комбінаторики ми матимемо 8 різних можливих ситуацій. З 8 можливих ситуацій в різному змістовному наповненні наші політичні партії розігрують всього 6.

Давайте наведемо найбільш відомі комбінації як уже застосовувані політичні принципи розвитку:

Тип розвитку

Добробут одномірний чи багатомірний

Добробут достатній чи найвищий

Добробут шляхом копіювання зростання чи інновацій

Стійкий розвиток

Одномірний

Найвищий

Інновації

Доганяючий розвиток

Одномірний

Найвищий

Копіювання зростання

Проривний розвиток

Одномірний

Достатній

Інновації

Реформістський розвиток

Одномірний

Достатній

Копіювання зростання

Збалансований розвиток

Багатомірний

Достатній

Копіювання зростання

Солідарний розвиток

Багатомірний

Достатній

Інновації

Лідерський розвиток

Багатомірний

Найвищий

Інновації

Транскультурний розвиток

Багатомірний

Найвищий

Копіювання зростання
Стійкий розвиток" - рекомендації ООН та концепція США з кінця 80-х ХХ століття1). "Доганяючий розвиток" - концепція СРСР 60-70 років ХХ століття. "Проривний розвиток" - так звані "азіатські тигри" у другій половині ХХ століття. "Реформістський розвиток" - економічні реформи в постсоціалістичних країнах в 1990-х. "Збалансований розвиток" - так званий "китайський шлях". "Солідарний розвиток" - так званий "європейський шлях" ХХ - початок ХХІ століть. Зрозуміло з переліку, що на комбінацію "багатомірний - найвищий - інновації" є претенденти, але поки що ні в кого не виходить реалізувати таку сильну комбінацію як "лідерський розвиток". Що ж до "транскультурного розвитку", то такий підхід може з'явитися лише після "лідерського" як його наслідування.

Отже у нас виникає перше питання - де ми збираємося шукати єдності нашої країни? Всередині якоїсь однієї чи багатьох систем цінностей? Те, що система цінностей США в кінці ХХ століття виявилася переможною, нічого не означає. Як і те, що СРСР програв, не означає, що Росія чи інші пострадянські країни теж приречені. Як створити умови, щоб різні системи цінностей могли діяти і не заважати одна одній?

Друге питання, яке у нас виникає, - це питання наших амбіцій: наскільки високим має бути наш добробут? Це має бути добробут достатній для нас чи найвищий? Найвищий для регіону чи для цілого світу?

Третє питання, яке у нас виникає, - як ми створюватимемо наш добробут: шляхом копіювання зростання (наприклад, європейського) чи інновацій? Від того, що наша влада навчилася говорити слово "інновація", ще нічого не змінилося. Потрібно також відповісти на питання - що ми називаємо інноваціями? Бо може так статися, що ми інноваціями вважатимемо те, що насправді ними не є.

Давайте спробуємо відповісти на ці питання з точки зору інтелектуальної політики.

Перше питання породжує принцип спільності. Яку б систему цінностей ви для себе не приймали: національно-демократичну, соціал-демократичну, комуністичну чи ще якусь, ви маєте відповісти, як ви ставитесь до інших систем цінностей, тобто до інших ідеологій добробуту.

Однією з найбільших теоретичних помилок було визначення поняття "розвитку" в звіті комісії з культури і розвитку при ЮНЕСКО 1996 року, що має назву "Our Creative Diversity" ("Наша творча різноманітність"): "розвиток це процес, який збільшує реальну свободу людей у досягненні будь-чого, що вони вважають за цінність". З цим визначенням все гаразд тільки до того моменту, поки один розвиток не вступає в конфлікт з іншим розвитком, або інакше кажучи, коли з метою розвитку для інших одна система цінностей не починає конфліктувати з іншою системою цінностей. Наприклад, США під час війни в Іраку намагалися досягти розвитку цієї країни і збільшити реальну свободу людей Іраку у досягненні чогось такого, що самі США вважали за цінність, знищуючи при цьому ту саму різноманітність, що бралася як головна умова підходу ЮНЕСКО.

Pro bono publico2

Отже "цінність" не може входити у визначення "розвитку", оскільки жодна цінність не є універсальною. Універсальним може бути тільки принцип спільності.

Отже принцип спільності для будь-яких систем цінностей означає дві взаємопов'язані речі:

1) як окрема система цінностей чи ідеологія розуміє, поглинає чи сполучається з іншими системами цінностей (теоретична універсальність);

2) як окрема система цінностей чи ідеологія збирається практично взаємодіяти з іншими системами цінностей та ідеологіями в їх конфлікті (практична толерантність).

Насправді, ми застосовуємо моральний закон Канта до самих цінностей чи принципів. При всій простоті цих принципів - в сучасному правовому суспільстві навіть принцип толерантності діє дуже обмежено. Принцип універсальності поки що взагалі не застосовується, про що свідчать "війни за демократію". В такому випадку розуміння "розвитку" має бути змінено: "розвиток це процес переходу з одного стану в інший, коли наступний стан є більш осмисленіший, ніж попередній, для всіх учасників цього процесу". Причому "смисл" ми маємо розглядати в інтеркультурному вимірі.

Отже ми тільки що сформулювали принципи поєднання різних систем цінностей. Скажемо одразу, що в Україні досі існують ідеології, які не просто не дотримуються ні принципу універсальності, ні принципу толерантності, а навпаки - спрямовані на знищення інших ідеологій, інших систем цінностей. Якщо така ситуація продовжуватиметься і далі, то це може призвести до розколу країни, оскільки іноді системи цінностей знищуються або відокремлюються разом з їх носіями. Отже принципу "ідеологічної багатоманітності" (стаття 15) в Конституції недостатньо.

Друге питання породжує принцип амбітності - ми маємо найвищий рівень добробуту тоді, коли маємо свою найоб'ємнішу систему критеріїв власного добробуту, і за цією найоб'ємнішою системою критеріїв - ми найкращі. Використання чужих вузьких систем критеріїв добробуту означає відсутність амбітності.

Це означає багатомірність розуміння самої амбітності. Тобто мова йде не про амбітність економічного зростання, хоча у нас розуміють це ще вужче - як зростання ВВП на душу населення чи зростання зарплати. Мова йде про амбітність за великим рахунком - добробут має бути найвищим за всіма можливими вимірами: ВВП на душу населення, середній рівень освіти населення, середня тривалість життя, рівень інтелектоємності товарів та послуг, частка інфраструктурних послуг в сукупності всіх послуг, рівень розвитку управляючих інфраструктур, рівень експансії власних інфраструктур у світ, рівень експансії власних культурних смислообразів у світ і ще щось таке, що ми враховуємо, але про це навіть нікому не кажемо. Це і означає найвищий добробут.

Третє питання породжує принцип інновацій. Причому ми маємо уточнити критерії самих інновацій. Отже принцип інновацій - ми здійснюємо інновації тільки тоді, коли наші нововведення визнаються такими у світі (є універсальними і толерантними водночас), породжують нові системи цінностей (перший принцип) та нові напрямки наших амбіцій (другий принцип).

Можна досягти великого добробуту без усяких власних інновацій, просто дуже добре наслідуючи інших, що завжди непогано вміла робити Україна. Можна поставити собі більш масштабну мету. Тобто ми маємо відповісти на запитання: ми, Україна, хто? Нація чи цивілізація? Ми підпорядковуємося іншим, ми є регіональні лідери чи світові лідери?

Зверніть увагу, що це не питання вибору ідеології, яка може бути раціонально обґрунтована (самоідентифікація). Це не питання віднесення себе до тієї чи іншої спільноти або процесу (самовизначення).

Це питання більш фундаментальне - вибір принципу самоусвідомлення: підпорядкування чи лідерство.

Як тільки ви вибираєте підпорядкування та копіювання зростання, ви вибираєте всю нинішню економічну ситуацію, всю нинішню і майбутню після повторної політичної реформи (так як вона планується) незграбну політичну систему, систему державного управління, що залежить від США, Європи та Росії, вічні реформи під диктат чужих стандартів, доганяюче економічне зростання. І не має значення в якій системі цінностей ви це робите - комуністичних, соціал-демократичних, національно-демократичних.

Як тільки ви вибираєте принцип лідерства, ви дуже швидко розумієте, що лідерство є або цивілізаційне, або його нема взагалі. Цей вибір не є раціональним, не є вибором національного інтересу, не є розумним вибором, не є вузько-практичним вибором. Вибір лідерства є виклик, що не має жодних пояснень. Він може бути зроблений. Може бути не зроблений.

Інтелектуальна політика не потрібна для наслідування чужих стандартів добробуту. Інтелектуальна політика відповідає на питання так: ми, Україна, будуємо багатомірний і найвищий у світі добробут. Ми станемо світовими лідерами з власними стандартами добробуту. Ми, Україна, є цивілізація, а не нація.

Звичайно ми вибачаємось перед соціал-демократами за те, що розширюємо засади принципу солідарності. І ми дуже вибачаємось перед націонал-демократами, що віддаємо перевагу цивілізаційному підходу перед національним. Ще більше вибачаємось перед комуністичними ідеологіями за відмову наслідувати їх одномірну ідеологію, хоча такий спосіб критики придумали не ми.



Якби в Україні був Справжній Політичний Лідер, він би сказав так:

"Нема нічого більш сумнівного, ніж обіцяний політиком добробут. Бо політик не творить добробут. Віт тільки пропонує та торує шляхи його творення.

Добробут не належить більше окремій ідеології чи системі цінностей. Добробут має спиратися на багатомірне бачення цінностей. Добробут - це щось більше, ніж творення та споживання речей. Добробут це творення та споживання таких явищ, які не є речами. Сьогодні речі перемогли світ. І якщо ми навчимося перемагати речі, ми дамо нову надію світові. "Time is money3" - каже сьогодні найбільш сильна цивілізація. "Time is mind4" - кажемо ми, і думаємо, що добре мислення сильніше за гроші.

Добробут більше не питання індивідуального виживання, ніби "моя хата скраю". Добробут це - "моя хата в центрі світу, її усі бачать, вона залежить від світу, і світ від неї залежить". Добробут - це хотіти не тільки для себе. Добробут - це хотіти для себе і своїх дітей, для свого роду і для інших родів, для своєї країни і інших країн. Добробут залежить від сили нашого бажання, яке стає бажанням багатьох. Ми маємо бажати те і так, чого і як бажали б інші. Тоді наші бажання справджуватимуться, тоді вони будуть підтримані іншими.

Не можна також спокушатися чужим баченням добробуту, наслідуючи його та жадаючи його. Чужий добробут завжди підпорядковує нас собі, поки ми його прагнемо. Чужий добробут приходить разом з чужим баченням світу. Наш світ стає для нас чужий, коли ми шукаємо чужого добробуту. Задля чужого добробуту не можна підпорядковуватися іншим. Потрібно шукати своє бачення добробуту, будувати свій добробут, тоді у нас є шанс бути вільними і спокушати інших нашим добробутом.

Запитуючи про те, що таке добробут, ми запитуємо себе, що таке ми самі. Бо наш добробут це те, які ми є. І роблячи наш добробут багатомірним, амбіційним для нас, привабливим для інших, ми змінюємося самі. Добробут - це не добро для того, аби бути, а бути задля добра."

Але поки що у нас нема Справжніх Політичних Лідерів. У нас є просто політики - як при владі, так і в опозиції. В цьому сенсі принцип "Pro bono publico" означає "для загального добра". І тепер, якщо хто-небудь з політиків почне говорити про добробут з точки зору окремої ідеології, помірних амбіцій, не універсальних чи не толерантних інновацій - кричіть йому щодуху: "Pro bono publico", "Pro bono publico", особливо, якщо він навіть не розуміє цих слів.

1 Термін 1972 року, що походить від доповіді Римського клубу "Межі зростання", використаний ООН в 1992 для обмеження країнами економічного зростання задля екології, потім використаний як ідеологія розвитку багатьма країнами, зокрема США. Повернутися

2 Лат - "Для загального добра". Повернутися

3 Англ. - "Час - це гроші", тобто час вимірюється грішми. Повернутися

4 Англ. - "Час - це мислення", тобто час вимірюється мисленням. Повернутися

Сергій Дацюк

Весь цикл статей "Принципи інтелектуальної політики"